Різнокігтьовий кліщ

Різнокігтьовий кліщ (лат. Siteroptes graminis) належить до ряду Trombidiformes, родини Siteroptidae. Це дрібний паразит, розміром близько 0,2 мм, тіло якого має видовжену форму та напівпрозорий вигляд.

Життєвий цикл включає стадії яйця, личинки, німфи та імаго. Самки схильні до фізіогастрії, при якій їхнє черевце сильно роздувається, стаючи містким контейнером для великої кількості яєць.

Ці кліщі ведуть прихований спосіб життя, найчастіше ховаючись під лусочками колосків, що робить їх недоступними для багатьох засобів прямої дії.

Кліщ є біологічним переносником збудників грибкових хвороб, зокрема фузаріозу колосся, що значно посилює його шкідливість у посівах злакових культур.

Висока плодючість дозволяє популяції швидко розселятися по полю, використовуючи вітер або перенесення частинами рослин під час проведення агротехнічних робіт.

Шкідник вражає переважно злакові культури, такі як пшениця, жито, ячмінь, овес, а також багато видів дикорослих злакових трав.

Основним об'єктом живлення є тканини генеративних органів рослини: колоскові лусочки, квітки та молода зав'язь у період їх активного формування.

Внаслідок висмоктування клітинного соку розвиток зерна припиняється або сповільнюється, що призводить до отримання щуплого, нежиттєздатного насіння.

Пошкодження часто супроводжується вторинною інфекцією, через що колосся біліє та відмирає, формуючи порожні колоски, що не дають врожаю.

Втрати врожайності на сильно уражених ділянках можуть бути критичними, оскільки кліщ часто пошкоджує не окремі зерна, а цілі колоски, роблячи їх безплідними.

Активізація шкідника починається навесні, коли температура повітря стабільно перевищує +10-12 градусів, що збігається з фазою виходу злаків у трубку.

Перезимівля дорослих особин відбувається у залишках рослинності, стерні та в пазухах листків багаторічних злакових бур'янів, що ростуть по краях полів.

Найбільша активність шкідника спостерігається під час фази колосіння та цвітіння зернових, коли умови всередині колоса стають найбільш сприятливими для живлення.

Спекотна та посушлива погода сприяє інтенсивнішому розвитку поколінь, що може призвести до швидкого спалаху чисельності кліща на полях протягом короткого часу.

Восени самки готуються до зимівлі, шукаючи схованки в ґрунті або на рослинних залишках, де вони можуть перечекати несприятливі зимові умови.

Первинною ознакою зараження є зміна кольору колосків на білий або жовтуватий, що стає помітним ще до повного дозрівання зерна.

Типовий симптом — «білоколосиця», коли верхівка колоса або весь колос повністю втрачають зелений пігмент і засихають, не формуючи зерно.

При уважному огляді можна побачити розкриття колоскових лусочок, які наче трохи розсуваються вбік під тиском скупчень кліщів, що знаходяться всередині.

Присутність шкідника часто супроводжується появою грибкового нальоту, оскільки кліщі переносять спори збудників, що викликають гниття тканин колоса.

Рослини, що зазнали нападу, виглядають слабкими, їхні стебла можуть бути деформовані, а загальний розвиток суттєво відстає від здорових екземплярів.

Важливим профілактичним заходом є знищення бур'янів з родини злакових, які є резерваторами інфекції та самих кліщів у міжсезоння.

Якісний обробіток ґрунту, зокрема оранка з повним загортанням стерні, сприяє знищенню місць зимівлі та скороченню чисельності популяції шкідника.

• Дотримання сівозміни, що перериває ланцюг живлення кліща специфічними культурами.
• Використання здорового посівного матеріалу та його протруювання.
• Застосування системних акарицидів у період виходу в трубку для обмеження первинного заселення.

Хімічний захист повинен бути своєчасним: обробка посівів під час появи перших ознак шкідника є ефективнішою, ніж лікування вже уражених рослин.

Регулярний моніторинг полів дозволяє вчасно виявити вогнища ураження та запобігти масовому поширенню кліща по всій площі посіву.