Сарана пустельна

Сарана пустельна (Schistocerca gregaria) належить до ряду Прямокрилі, родини Справжні саранові. Доросла особина має довжину від 40 до 80 мм і варіює за кольором від світло-жовтого до рожевого.

Зовнішній вигляд комахи змінюється залежно від фази розвитку. Стадна фаза характеризується потужними крилами та яскравим забарвленням, що дозволяє здійснювати тривалі перельоти на величезні відстані.

Личинки, відомі як «піші» групи, проходять п’ять вікових стадій. Поступово вони набувають смугастого або плямистого забарвлення, що служить засобом маскування або попередження.

В одиночній фазі ці комахи менш активні, мають зелений або бурий колір, що допомагає їм зливатися з навколишнім середовищем у пустельних та напівпустельних регіонах.

Органи чуття сарани надзвичайно розвинені, що дозволяє їм знаходити джерела їжі навіть у найсуворіших кліматичних умовах Африки, Близького Сходу та Південної Азії.

Цей вид є поліфагом, який становить величезну загрозу для агропромислового комплексу. Одна доросла особина здатна споживати за добу кількість їжі, що дорівнює масі її тіла.

Основними культурами, що страждають від шкідника, є зернові колосові (пшениця, ячмінь, кукурудза, просо). Також під удар потрапляють бобові культури та технічні рослини, зокрема бавовник.

У періоди масових нашесть сарана знищує всю рослинність на шляху свого просування, що призводить до катастрофічного дефіциту кормів для тваринництва та втрати врожаю продовольчих культур.

Сарана об’їдає листя, молоді пагони, кору плодових дерев та виноградників, повністю позбавляючи рослину можливості відновлюватися після пошкоджень.

Величезна швидкість міграції стай дозволяє шкідникам долати сотні кілометрів, перетворюючи родючі поля на «випалену землю» за лічені години або дні.

Життєвий цикл сарани пустельної безпосередньо залежить від рівня опадів. Масове розмноження відбувається після дощів, які забезпечують вологість ґрунту, необхідну для відкладання яєць.

Самка відкладає яйця у ґрунт на глибину до 10 см у спеціальні мішечки — кубишки. Ембріональний розвиток у теплих умовах відбувається швидко, займаючи 2–3 тижні.

Личинки, що вилуплюються, починають активно харчуватися і групуватися в колонії. Повний цикл перетворення від яйця до дорослої комахи триває близько 60–90 днів залежно від температури.

Протягом року може розвиватися від двох до п’яти поколінь, що зумовлює вибухове зростання чисельності популяції та швидке поширення шкідника на нові території.

Зимують дорослі особини та личинки переважно в теплих зонах, тому для північніших регіонів головною загрозою є сезонні міграції стад із зон їх природного розмноження.

Первинною ознакою навали є поява скупчень личинок молодших віків, які швидко знищують трав’янистий покрив на локальних ділянках, рухаючись цілими фронтами.

Пошкоджені поля мають вигляд оголеної землі, де всі стебла культурних рослин зрізані до рівня ґрунту або повністю з’їдені разом з листям.

Дорослих комах легко розпізнати за характерним «гулом» при польоті величезних зграй та швидким приземленням на посіви, які через масу шкідників стають майже невидимими.

Наявність екскрементів на поверхні ґрунту та поїдених країв листя вказує на присутність шкідника, навіть якщо він вже перемістився на сусідні ділянки.

Зміна поведінки птахів, які масово слідують за зграями сарани для полювання, також є сигналом критичної ситуації на полях, що потребує негайного втручання.

Ефективна боротьба з сараною потребує системного моніторингу, зокрема з використанням даних супутникового зондування та наземних спостережень у зонах розмноження.

Хімічний метод є основним у боротьбі з дорослими зграями. Застосовуються сучасні інсектициди системної та контактної дії шляхом авіаційного обприскування або використання наземної техніки.

Біологічний контроль із використанням ентомопатогенних грибів, таких як Metarhizium acridum, є перспективним способом придушення чисельності личинок без шкоди для довкілля.

Агротехнічні заходи, такі як глибока оранка ґрунту в місцях виявлення кубишок, суттєво зменшують шанси шкідника на виживання наступного сезону.

• Оперативне застосування інсектицидів у вогнищах поширення.
• Створення мережі моніторингу для раннього виявлення осередків.
• Використання біопрепаратів для безпечного знищення личинок.
• Проведення осінньої або весняної оранки для знищення кладок яєць.