Букарка

Букарка (Rhynchites cribripennis) — це невеликий жук із родини трубкокрутів (Attelabidae), що є небезпечним шкідником плодових культур. Доросла особина має довжину тіла до 3 мм і характерний металевий блиск.

Забарвлення жука може варіюватися від яскраво-зеленого до синювато-бронзового. Тіло вкрите тонкими волосками, що робить його візуально дещо матовим під певним кутом огляду.

Розвиток шкідника відбувається за повним циклом перетворення. Зимують переважно дорослі жуки в грунті, де вони перебувають на глибині до 15 сантиметрів, очікуючи на весняне потепління.

Личинка має дугоподібну форму, безнога, молочно-білого кольору з добре вираженою коричневою головою. Вона проводить свій розвиток всередині тканин рослини, що захищає її від зовнішніх чинників.

Комаха є досить витривалою до коливань температур, що дозволяє їй успішно розмножуватися в умовах помірного клімату України, особливо в старих занедбаних садах.

Шкідник уражує переважно насіннєві породи дерев, серед яких яблуня, груша та айва. В окремих випадках під загрозою опиняються кісточкові культури, зокрема слива та абрикос.

Весняна шкодочинність полягає в поїданні бруньок, що призводить до їх масового засихання та відмирання молодих пагонів, що значно послаблює дерево.

Найбільшу небезпеку становить пошкодження генеративних органів. Жуки виїдають бутони, не даючи їм розквітнути, що безпосередньо впливає на майбутній врожай.

Личинки, розвиваючись всередині плодів, знищують м'якоть, внаслідок чого плоди стають непридатними для вживання, гниють та передчасно осипаються на землю.

Масова поява букарки здатна знищити більшу частину врожаю, якщо не вжити заходів вчасно, оскільки одна самка здатна відкласти яйця у велику кількість зав'язей.

Активність букарки починається навесні, коли температура повітря вдень стає стабільно вищою за 10 градусів за Цельсієм, що зазвичай збігається з фазою набрякання бруньок.

Період найбільш інтенсивного харчування жуків припадає на фази бутонізації та цвітіння плодових дерев, коли вони активно пересуваються кроною.

Відкладання яєць відбувається під час формування зав'язі, коли плід стає достатньо м'яким для проколу самкою та подальшого розвитку личинки.

Влітку, після виходу личинок із плодів, вони зариваються в грунт, де проходять стадію лялечки, і згодом перетворюються на нове покоління жуків.

Восени активність жуків майже відсутня, оскільки вони готуються до зимівлі в грунті, залишаючись там до настання наступного вегетаційного сезону.

Першим симптомом зараження є поява дрібних отворів на бруньках, які з часом стають коричневими та засихають, не даючи листя.

Пошкоджені бутони виглядають як сухі коричневі кошики, що не розкриваються і згодом опадають, що помітно при візуальному огляді крони.

Передчасне опадання дрібної зав'язі у травні-червні є яскравим свідченням того, що всередині плодів розвиваються личинки букарки.

На плодоніжках зав'язей можна помітити сліди надрізів, які робить самка для того, щоб підсушити тканину плода перед відкладанням яєць.

• Наявність жуків під час трясіння гілок на підстилку.
• Засихання верхівок молодих пагонів.
• Наявність личинок у опалих плодах при їх розрізанні.

Ефективним агротехнічним заходом є регулярне розпушування грунту в міжряддях та пристовбурних колах у червні та липні, що сприяє загибелі лялечок.

Обов'язковим заходом є щоденний збір падалиці, що дозволяє попередити перехід личинок у грунт для завершення циклу розвитку.

Хімічний метод захисту передбачає обприскування дерев інсектицидами контактно-кишкової дії у фазі «зеленого конуса» та відразу після цвітіння.

Під час обприскування варто ретельно обробляти не лише листя, а й кору дерев, де жуки можуть переховуватися в денний час.

Застосування феромонних пасток або світлових пасток може допомогти в моніторингу чисельності популяції, дозволяючи вчасно коригувати графік захисних заходів.