Короткокрила травянка

Короткокрила травянка (Pseudochorthippus curtipennis) належить до ряду Прямокрилі, родини Саранові (Acrididae). Це невелика кобилка, довжина тіла якої зазвичай варіює від 14 до 25 мм залежно від статі та умов середовища.

Головною ознакою є вкорочені надкрила, які у самок часто не досягають кінця черевця. Колірна гама варіює від яскраво-зеленого до коричневого, що дозволяє комасі ефективно ховатися серед травостою.

Голова має конічну форму, передньоспинка з добре вираженими бічними кілями, які в середині дещо увігнуті. Такий вигляд дозволяє відрізнити вид від інших представників саранових у польових умовах.

Личинки проходять п'ять стадій розвитку, поступово збільшуючись у розмірах. На ранніх етапах розвитку крила повністю відсутні, з'являючись лише після останнього линяння в імаго.

Цей вид надає перевагу вологим біотопам: заплавам річок, низинним лукам та сирим ділянкам полів, де підтримується необхідний рівень вологості для їхнього розвитку.

Цей вид є поліфагом, що живиться вегетативними частинами багатьох рослин. Найбільшу шкоду завдає злаковим культурам, виїдаючи листя та молоді пагони, що уповільнює розвиток рослин.

У періоди масового розмноження травянка може суттєво шкодити посівам зернових, таких як пшениця, овес та ячмінь. Пошкодження листкової поверхні призводить до зниження продуктивності фотосинтезу.

Особливо небезпечними є пошкодження на пасовищах та сіножатях, де комахи поїдають найбільш поживні кормові злаки. Це призводить до зниження якості та кількості зеленої маси.

Після живлення комах рослини стають більш вразливими до хвороб та висихання. Пошкоджені ділянки втрачають свою кормову цінність для сільськогосподарських тварин.

При дефіциті природної їжі на луках популяція може мігрувати на сусідні городи або технічні культури, розширюючи ареал свого негативного впливу на агроценоз.

Розвиток виду відбувається в одній генерації протягом року. Зимують яйця, які самки відкладають у ґрунт або під дернину злакових рослин наприкінці літа та восени.

Відродження личинок спостерігається навесні, зазвичай у травні, коли ґрунт прогрівається до достатніх температур. Розвиток личинок триває близько двох місяців залежно від погодних умов.

Дорослі комахи з’являються у другій половині літа — у липні. Вони активно живляться, спаровуються та готуються до відкладання яєць, що продовжується до середини осені.

Восени, зі зниженням температури, активність комах поступово згасає. Цикл розвитку завершується відкладанням кубишок, які здатні перезимувати у стані діапаузи.

Погодні умови весни та літа суттєво впливають на динаміку чисельності: тепла та помірно волога погода сприяє інтенсивному розмноженню виду.

Першою ознакою ураження є поява виїдених країв на листі злаків. Уражені рослини виглядають «обгризеними», їхні краї стають нерівними та рваними.

У денні години при виході на поле легко помітити стрибки комах, що розлітаються від ніг. Це головний показник високої щільності популяції на конкретній ділянці.

Наявність екскрементів у вигляді дрібних циліндричних гранул на поверхні ґрунту під рослинами свідчить про активний процес живлення шкідника.

• Осередкове пожовтіння травостою на пасовищах.
• Поїдання генеративних органів (колосків) при високій щільності популяції.
• Наявність личинок молодших віків у прикореневій зоні злаків.

Виявлення порожніх кубишок у ґрунті навесні дозволяє прогнозувати потенційну небезпеку для майбутнього врожаю на цій ділянці.

Основним методом контролю є агротехнічні заходи. Своєчасне скошування бур'янів та багаторічних трав на межах полів значно знижує кількість місць для відкладання яєць.

Осіння оранка або дискування ґрунту дозволяють знищити яйця шкідника, що знаходяться у верхньому шарі землі. Це один із найефективніших методів превентивного захисту.

У випадках критичного зростання чисельності застосовують інсектициди, що дозволені для використання на відповідних культурах. Обробки краще проводити на стадії личинок молодших віків.

Важливо підтримувати агротехнічний стан полів, що перешкоджає масовому накопиченню саранових, включаючи створення бар'єрних смуг при загрозі міграції.

Біологічний контроль полягає у залученні птахів та природних ентомофагів на поля, що допомагає тримати популяцію травянки в межах допустимих значень.