Хрущ мармуровий

Хрущ мармуровий (Polyphylla fullo) належить до ряду твердокрилих, родини пластинчатовусих. Це один з найбільших представників жуків, що мешкають на території Європи, з характерним строкатим забарвленням надкрил.

Тіло жука вкрите густими білими лусочками, які утворюють мармуровий візерунок, що робить його дуже непомітним на піщаному ґрунті або корі дерев.

Дорослий жук має потужні ротові органи та великі віялоподібні вусики, особливо добре розвинені у самців, що дозволяє їм знаходити самок на великих відстанях.

Личинки хруща мармурового — типові коренегризи. Вони мають масивне біле тіло з коричневою головою та трьома парами ніг, що дозволяє їм активно пересуватися у ґрунті.

Повний цикл розвитку цього шкідника триває від 3 до 4 років, протягом яких личинка проходить кілька стадій розвитку, поступово збільшуючись у розмірах до 7–8 см.

Найбільшу шкоду завдають личинки, які живуть у ґрунті і перегризають коріння сільськогосподарських культур. Це призводить до послаблення рослин, втрати тургору та їх повної загибелі.

Особливо чутливими до пошкоджень є молоді насадження дерев, розсадники, а також овочеві культури: картопля, морква, цукровий буряк та кукурудза.

Дорослий жук (імаго) пошкоджує хвою та листя дерев, проте в умовах великої чисельності це рідко стає причиною загибелі самих дерев, на відміну від кореневої шкоди личинок.

На полях із великою кількістю личинок можна спостерігати осередки "випадання" рослин, що суттєво знижує густоту посівів та врожайність конкретних ділянок поля.

Шкідливість личинок проявляється протягом усього теплого сезону, оскільки вони постійно потребують поживних речовин для швидкого росту.

Льот жуків починається наприкінці весни або на початку літа. Вони активні переважно в сутінках, тоді як вдень ховаються у ґрунті або в кронах дерев.

Самиці відкладають яйця в пухкий піщаний ґрунт, де личинки після відродження мають сприятливі умови для початкового росту та пересування до джерел живлення.

У першому році життя личинки живляться переважно перегноєм та дрібними корінцями трав'янистих рослин, проте з віком їхні апетити зростають разом із розміром щелеп.

Зимування личинок відбувається глибоко в ґрунті. У міру охолодження землі вони опускаються на глибину, недоступну для промерзання, де впадають у діапаузу.

З приходом весни личинки мігрують у верхній шар ґрунту (на глибину 10–20 см), де активно починають нищити кореневу систему доступних їм рослин.

Ознаками наявності шкідника є раптове в’янення рослин, які ще вчора виглядали здоровими. При підкопуванні таких рослин коріння часто виявляється повністю перегризеним.

Наявність у ґрунті великої кількості С-подібних білих личинок при обробітку ґрунту або висадці розсади є прямим сигналом про небезпеку зараження ділянки.

У періоди масового розмноження ввечері можна спостерігати численних жуків, які літають над ділянкою, особливо біля ліхтарів чи інших джерел штучного світла.

• В’янення і легке висмикування стебла із землі
• Наявність об’їденого кореня в зоні прикореневої шийки
• Виявлення личинок при перекопуванні ґрунту
• Пошкоджене листя дерев у період активного льоту жуків

Контроль за станом кореневої системи в розсадниках має бути регулярним, оскільки личинки можуть знищити всю партію молодих рослин за короткий термін.

Агротехнічні заходи, такі як регулярна культивація та міжрядна обробка, значно ускладнюють умови існування личинок у ґрунті.

Застосування ґрунтових інсектицидів під час висадки культур або внесення їх у міжряддя дозволяє захистити кореневу систему від пошкоджень у найбільш вразливий період.

Використання біопрепаратів на основі грибів-ентомопатогенів допомагає зменшити чисельність популяції личинок без негативного впливу на навколишнє середовище.

Сівозміна є важливим елементом контролю, адже відмова від культур, що найбільш приваблюють хруща, на заражених ділянках сприяє зниженню чисельності шкідника.

Залучення птахів, особливо граків та шпаків, під час оранки допомагає знищити значну частину личинок, які опинилися на поверхні ґрунту.