Смугастий цвіркун

Смугастий цвіркун (Nemobius fasciatus) належить до ряду Прямокрилі, родини Цвіркуни. Це невелика комаха, довжина тіла якої зазвичай сягає 8–12 мм.

Забарвлення варіюється від темно-коричневого до майже чорного з характерними світлими або жовтуватими смужками на надкрилах і передспинці.

Цей вид має добре розвинені задні ноги, що дозволяє йому здійснювати стрибки, хоча більшу частину часу він пересувається по поверхні ґрунту.

Голова має типову для цвіркунів будову з довгими ниткоподібними вусиками, які є органами чуття для пошуку їжі у густій траві.

Дорослі особини можуть бути як довгокрилими, так і короткокрилими, що є адаптацією до різних умов довкілля та здатності до розселення.

Смугастий цвіркун є всеїдною комахою, проте в сільськогосподарській практиці він може становити загрозу для молодих сходів різноманітних культур.

Найбільшої шкоди завдається посівам зернових культур, овочевих рослин, а також розсаді, висадженій у відкритий ґрунт у весняний період.

Шкідник часто живиться насінням, проростками та ніжним листям, що призводить до зрідженості посівів і загального зниження врожайності на полях.

Крім того, вони можуть пошкоджувати ягоди суниці та інші культури, що мають плоди безпосередньо біля поверхні ґрунту, залишаючи поверхневі погризи.

За умов високої чисельності цвіркуни здатні знищити значну частину молодих рослин, що робить їх серйозним фактором ризику для фермерських господарств.

Активність смугастих цвіркунів починається з настанням стійкого тепла наприкінці весни, коли відбувається вихід личинок із яєць, що перезимували.

Пік чисельності популяції зазвичай припадає на літні місяці, коли дорослі особини активно розмножуються і відкладають яйця в ґрунт.

Протягом сезону розвивається одне покоління, проте розтягнутість періоду відкладання яєць призводить до того, що комах можна зустріти до пізньої осені.

Найбільш сприятливими умовами для їхньої життєдіяльності є помірна вологість і наявність густого травостою, що забезпечує укриття.

З приходом осінніх заморозків активність цвіркунів різко знижується, і вони переходять у ґрунт або рослинні рештки для завершення життєвого циклу.

Основним ознакою появи шкідника є наявність нерегулярних об'їдених країв на листі молодих рослин, розташованих близько до поверхні ґрунту.

Часто на поверхні ґрунту можна виявити характерні ходи або нірки, які цвіркуни використовують як денне сховище від сонця та хижаків.

При обстеженні ділянки у сутінковий час можна почути характерне скрекотіння самців, що є вірним індикатором присутності популяції.

Наявність випадів серед посівів, де рослини повністю знищені в стадії проростка, також може вказувати на активну діяльність цієї комахи.

У місцях високої концентрації шкідників помітні екскременти та залишки об'їдених рослинних тканин навколо пошкоджених екземплярів.

Основою контролю є агротехнічний метод: глибока осіння оранка ґрунту руйнує місця зимівлі яєць і скорочує популяцію на наступний рік.

Важливо проводити регулярну боротьбу з бур'янами на полях і прилеглих ділянках, оскільки густа трава служить основним місцем розмноження цвіркунів.

При високому ступені заселеності застосовують хімічні інсектициди контактної дії, дозволені для обробки конкретних сільськогосподарських культур.

Для захисту розсади ефективним є використання бар'єрних методів, таких як встановлення захисних кілець або застосування покривного матеріалу.

• Очищення території від рослинних решток.
• Дотримання сівозміни.
• Використання біопрепаратів на основі ентомопатогенних грибів.