Мерміс сарановий

Мерміс сарановий (Mermis acridiorum) належить до типу нематод (круглі черви), класу Enoplea, ряду Mermithida. Це спеціалізовані ендопаразити, що розвиваються всередині комах.

Дорослі особини черв'яків мають ниткоподібну форму тіла довжиною від 10 до 20 сантиметрів, іноді досягають значних розмірів.

Їхнє тіло гладеньке, світлого, молочно-білого або жовтуватого кольору, що робить їх помітними після виходу з господаря.

Личинки паразита надзвичайно дрібні та практично непомітні неозброєним оком, поки вони активно шукають об'єкт для проникнення в ґрунті.

На відміну від багатьох інших нематод, мерміси не мають розвиненої травної системи в дорослому стані, отримуючи поживні речовини безпосередньо через кутикулу.

Основним об'єктом ураження є різні види саранових, включаючи перелітну сарану, мароканську сарану та інші види прямокрилих.

Паразит проникає в тіло комахи на стадії німфи або дорослої особини, поступово поїдаючи внутрішні органи господаря, що призводить до його загибелі.

Хоча мерміс вважається паразитом сарани, з агрономічної точки зору це корисний організм, що природно знижує чисельність шкідників посівів.

У випадках високого ступеня зараження нематоди можуть знищити значний відсоток популяції сарани, запобігаючи масовим навалам на посіви.

Таким чином, даний вид виконує функцію природного ентомофага, що регулює екологічний баланс у місцях розмноження комах-шкідників.

Життєвий цикл тісно пов'язаний із вологістю ґрунту, оскільки вихід личинок з яєць і їх пересування до господарів можливі лише за достатньої вологи.

Найбільша активність спостерігається у вологі періоди сезону, коли в ґрунті створюються сприятливі умови для виживання личинок першого віку.

Саранові стають об'єктами нападу переважно в місцях їх масових скупчень та відкладання яєць, де концентрація паразитів у ґрунті найбільш висока.

Після завершення розвитку всередині комахи паразит залишає тіло господаря, що частіше відбувається за підвищеної вологості повітря або опадів.

Дорослі черви, що вийшли в ґрунт, спарюються і відкладають яйця, які можуть перебувати у стані діапаузи до настання сприятливого сезону.

Ознакою ураження саранових є помітна млявість комах, втрата здатності до активного польоту та загальний пригнічений стан організму.

Внутрішні органи комахи, ураженої мермісом, зазнають серйозних дегенеративних змін, що робить сарану нездатною до розмноження.

Одним із ключових індикаторів наявності нематод є загибель сарани поблизу водойм або в низинних ділянках рельєфу, де вологість ґрунту вища.

При розтині загиблих особин всередині черевця виявляється один або кілька великих, згорнутих у спіраль ниткоподібних черв'яків.

У польових умовах масова загибель сарани з наявністю виходів черв'яків із черевної порожнини свідчить про високий ступінь зараження ділянки мермісом.

Спеціальних заходів захисту рослин від самого мерміса не потрібно, оскільки він не завдає прямої шкоди культурним рослинам.

В агрономічній практиці важливо зберігати популяції мерміса як природного ворога сарани для пригнічення її чисельності на полях.

Слід уникати надмірного застосування інсектицидів широкого спектра дії в місцях, де виявлено присутність паразита, щоб не порушити природну регуляцію.

Ефективність роботи мерміса залежить від рівня вологості, тому меліоративні заходи та підтримка здорового ґрунтового мікробіому сприяють його розмноженню.

Застосування біологічних методів боротьби з сараною повинно базуватися на обліку чисельності не тільки шкідника, а й його природних ворогів.