Довгоносик маревий

Довгоносик маревий (Lixus mucidus) належить до ряду твердокрилих (Coleoptera) та родини довгоносиків (Curculionidae). Імаго має видовжене тіло довжиною 15–20 мм, вкрите густим пилком, що надає йому сіро-жовтого забарвлення.

Головотрубка комахи довга, дещо вигнута донизу, що є типовою ознакою для представників роду Lixus. Очі овальної форми, передньоспинка дещо вужча за надкрила, має виразну поздовжню борозенку.

Личинки цього виду є безногими, характерними для родини довгоносиків. Вони мають білий колір, жовтувату голову, сильно вигнуте тіло, вкрите рідкими волосками, та живуть усередині стебел.

Лялечка вільна, розвивається у спеціальній камері, яку личинка будує всередині тканин рослини перед завершенням свого циклу розвитку.

Біологічний цикл комахи тісно пов'язаний з бур'янами родини лободових, на яких шкідник проходить розвиток до того, як переходить на культурні посіви.

Основними культурами, що страждають від цього шкідника, є рослини родини Амарантові (Amaranthaceae), зокрема цукровий, столовий та кормовий буряк.

Окрім культурних насаджень, шкідник активно заселяє дикорослі рослини, такі як лобода та щириця, які слугують природною кормовою базою протягом вегетації.

Дорослі жуки живляться листям, вигризаючи в них отвори або пошкоджуючи краї пластинки, що суттєво зменшує площу фотосинтезу рослини.

Личинки завдають значно серйознішої шкоди, прогризаючи ходи всередині стебел і коренеплодів, що порушує транспортування поживних речовин.

Значне пошкодження центральної частини рослини призводить до деформації, зниження цукристості буряка та загальних втрат врожайності на полях.

Зимують імаго у стані спокою в рослинних рештках, під шаром ґрунту або в зоні коріння багаторічних бур'янів, захищених від морозів.

Навесні, з настанням стабільних температур повітря (квітень-травень), жуки виходять на поверхню і починають харчуватися на бур'янах та ранніх сходах культур.

Період розмноження розтягнутий: самиці відкладають яйця в отвори, які прогризають у стеблах рослин протягом усієї першої половини літа.

Личинки розвиваються впродовж літа, живучи всередині тканин рослини, де вони захищені від природних ворогів та багатьох інсектицидів контактної дії.

У серпні-вересні настає фаза заляльковування, після чого нове покоління жуків виходить на поверхню, харчується та готується до перезимівлі.

Первинною ознакою присутності шкідника на полі є наявність пошкоджень на листі у вигляді отворів або поїдених країв, що часто залишається непоміченим.

Про активність личинок свідчить в'янення окремих стебел або цілих рослин у денні години, що виникає через пошкодження провідної системи тканини.

При ретельному огляді на стеблах можна виявити невеликі вхідні отвори, навколо яких часто спостерігається потемніння рослинної тканини.

• Внутрішні порожнини у стеблах, заповнені екскрементами личинок.
• Відставання у рості пошкоджених рослин порівняно зі здоровими екземплярами.
• Передчасне пожовтіння та відмирання нижніх листків бурякової розетки.

Після завершення циклу розвитку жуки вигризають круглі отвори, через які виходять назовні, що є чітким сигналом пошкодження рослини.

Основним заходом боротьби є агротехнічний контроль, спрямований на ретельне знищення бур'янів родини лободових на полях та навколо них.

Якісна зяблева оранка після збирання врожаю допомагає знищити дорослих комах, що залишилися в ґрунті або рослинних залишках.

Дотримання сівозміни з уникненням вирощування буряка на одному місці протягом кількох років дозволяє суттєво зменшити популяцію шкідника.

Хімічний захист інсектицидами системної дії є доцільним у період масового виходу жуків після зимівлі, до моменту відкладання ними яєць.

Моніторинг чисельності шкідника за допомогою пасток дозволяє своєчасно реагувати на загрозу та мінімізувати застосування пестицидів.