Козяча воша

Козяча воша Linognathus stenopsis — це специфічний паразит, що належить до родини Linognathidae. Це безкрила комаха, що живе виключно на шкірі та волосяному покриві кіз.

Тіло паразита має довжину близько 2 мм, воно сплющене та пристосоване для пересування крізь густу шерсть. Головний апарат пристосований до проколювання епідермісу та живлення кров’ю.

Забарвлення воші варіюється від брудно-жовтого до коричневого. Комаха міцно чіпляється за шерсть завдяки спеціальним кігтикам на лапках.

Розмноження відбувається шляхом відкладання яєць (гнид), які самка приклеює до волосин біля самої основи шкіри за допомогою клейкої секреції.

Життєвий цикл комахи повністю проходить на господарі, тому вона не виживає тривалий час у зовнішньому середовищі без живлення.

Шкодочинність козячої воші полягає в постійному висмоктуванні крові, що призводить до виснаження тварин та зниження їхньої продуктивності.

Укуси паразитів викликають сильний свербіж, через що кози постійно чухаються, пошкоджуючи шкіру та погіршуючи якість вовни.

Через постійне подразнення тварини стають неспокійними, у них погіршується апетит та сповільнюється набір ваги, що особливо критично для молодняка.

Пошкоджена шкіра стає відкритими воротами для вторинних інфекцій, бактеріальних та грибкових захворювань, що значно ускладнює стан хворих особин.

Масове зараження всього стада призводить до значних економічних збитків у молочному та м’ясному тваринництві через зниження показників надоїв та якості сировини.

Хоча паразити присутні на тваринах протягом усього року, найактивніше їх розмноження спостерігається у зимово-весняний період під час стійлового утримання.

Скупченість тварин у приміщеннях з поганою вентиляцією сприяє швидкому переходу паразитів від однієї особини до іншої.

Густий зимовий підшерсток створює стабільний мікроклімат, сприятливий для швидкого розвитку яєць та дозрівання нових поколінь вошей.

З настанням теплої пори року, коли кози виходять на пасовище, рівень зараженості зазвичай знижується завдяки сонячному випромінюванню та зміні умов утримання.

Однак у занедбаних господарствах популяція козячої воші може залишатися високою навіть влітку, якщо не проводити відповідних санітарних заходів.

Основними сигналами зараження є постійне тертя тварин об огорожі та предмети обладнання, що свідчить про сильний свербіж.

При огляді можна виявити наявність гнид — дрібних білих або сірих капсул, що міцно тримаються на волосинах і не зсипаються при струшуванні.

На шкірі часто спостерігаються розчіси, попрілості та ділянки випадіння вовни, найчастіше в ділянці холки, спини та шиї.

У серйозних випадках зараження помітна блідість слизових оболонок, що свідчить про розвиток анемії внаслідок масової кровотрати.

Тварини виглядають пригніченими, часто відмовляються від їжі, що призводить до загального зниження імунітету всього поголів’я.

Боротьба базується на застосуванні інсектицидних засобів, дозволених для використання на сільськогосподарських тваринах (краплі, спреї, ін’єкції).

Обов’язковою умовою є повторна обробка стада, яка проводиться через два тижні для знищення молодих особин, що вилупилися з гнид.

Крім обробки самих тварин, необхідно ретельно дезінфікувати приміщення, де утримується худоба, для видалення паразитів із навколишнього середовища.

• Забезпечення належного рівня гігієни у хлівах та загонах.
• Використання якісних препаратів згідно з інструкцією ветеринара.
• Регулярний огляд тварин для раннього виявлення симптомів.