Аргентинська мурашка

Аргентинська мурашка (Linepithema humile) належить до ряду перетинчастокрилих, родини мурашиних (Formicidae). Це дрібна комаха довжиною близько 2–3 мм, що має забарвлення від світло-коричневого до темно-коричневого.

Головною ознакою виду є відсутність вираженого поліморфізму: всі робітники особини майже ідентичні за розміром та будовою тіла. Жало у них відсутнє, тому вони кусають, виділяючи специфічний затхлий запах.

Колонії цього виду є надзвичайно ефективними, оскільки мають декілька маток у гнізді (полігінія) та активно співпрацюють з сусідніми гніздами, утворюючи величезні суперколонії.

Цих мурах легко впізнати за їхньою поведінкою: вони пересуваються чіткими та щільними колонами («стежками»), які можуть пролягати вздовж стін, парканів або гілок дерев на значні відстані.

Вони не будують великих мурашників-курганів, а натомість заселяють порожнини в ґрунті, під камінням, у гнилій деревині або в підстилці з опалого листя.

Аргентинська мурашка не споживає тканини рослин прямо, але завдає значної шкоди як важливий симбіонт сисних комах — попелиць, червеців та щитівок. Вона активно захищає їх від природних ворогів.

Охороняючи колонії попелиць, мурашки сприяють їх стрімкому розмноженню на культурних рослинах, що призводить до виснаження пагонів та ослаблення імунітету дерев і чагарників.

Виділення попелиць (падь) слугують середовищем для розвитку сажистих грибків. Це призводить до утворення чорного нальоту на листках, який блокує сонячне світло та порушує фотосинтез.

Найбільше страждають цитрусові, виноградники та плодові сади. Шкідник перешкоджає роботі ентомофагів, роблячи біологічні методи захисту саду практично неефективними.

Мурашки також можуть псувати квіти, заважати запиленню та в окремих випадках пошкоджувати насіння у ґрунті, що знижує врожайність різних культур.

Активність аргентинської мурашки тісно пов'язана з погодними умовами. Для нормальної життєдіяльності та пошуку їжі їм потрібна температура від 15 до 30 градусів за Цельсієм.

Протягом весняно-літнього сезону їхня чисельність зростає, оскільки вони активно шукають вуглеводну їжу, яку виробляють попелиці в період інтенсивного росту рослин.

З настанням осені мурашки можуть мігрувати ближче до кореневої системи дерев або в теплиці, щоб перечекати холодну пору року в більш сприятливих умовах.

У регіонах з м’яким кліматом цей вид може зберігати активність протягом усього року, що ускладнює контроль за їхньою чисельністю та підвищує ризик поширення.

Рівень вологості ґрунту також має значення: у посуху вони тяжіють до систем крапельного зрошення, іноді забиваючи крапельниці своїми тілами або виводячи їх з ладу.

Основною ознакою зараження є наявність активних мурашиних стежок на стовбурах дерев, які ведуть до колоній попелиць на ніжних молодих пагонах.

На листках та гілках помітно липкий наліт (падь), на якому згодом розвиваються чорні плями сажистого грибка, що вказує на присутність сисних шкідників.

Якщо рослина виглядає пригніченою, її листя скручується, а нові прирости в’януть — це свідчить про інтенсивну діяльність колонії попелиць, яку захищають мурашки.

При огляді прикореневої зони або ґрунту біля стовбура можна помітити скупчення дрібних мурах, які миттєво реагують на будь-яке порушення їхнього спокою.

Скупчення комах навколо джерел води, поїлок чи гідропонних систем є характерним індикатором присутності аргентинської мурашки на ділянці.

Боротьба з цим видом є складною через його соціальну структуру. Використання контактних інсектицидів лише стимулює королеву відкладати більше яєць, тому стратегія має бути іншою.

Найбільш ефективними є повільнодіючі отруєні приманки, які мурахи-робітники переносять безпосередньо у гніздо, що призводить до загибелі всієї колонії, включаючи маток.

Застосування клейких поясів на стовбурах дерев обмежує доступ мурашок до крони, що дозволяє хижим комахам (сонечкам, златоглазкам) ефективно знищувати попелицю.

Комплексний підхід передбачає одночасну боротьбу з попелицями за допомогою системних препаратів, що позбавляє мурашок джерела харчування і змушує їх покидати ділянку.

• Використання гелевих приманок з повільною дією.
• Механічне встановлення перешкод (клейкі пояси).
• Обробка дерев проти сисних шкідників.
• Дотримання гігієни саду (видалення бур'янів-резерваторів попелиць).