Аргентинська мурашка

Аргентинська мурашка (Linepithema humile) — це інвазивний вид комах із родини Formicidae, що становить серйозну загрозу для агрокультури.

Робочі особини мають невеликий розмір (до 3 мм) і характерне коричневе забарвлення, при цьому вони позбавлені специфічного запаху, притаманного іншим видам.

Ці мурашки утворюють величезні суперколонії, де співіснують тисячі маток, що робить їх практично невразливими до традиційних методів винищення.

Вид дуже агресивний щодо інших комах, тому швидко витісняє місцеву фауну з території свого проживання.

Вони чудово адаптуються до різних умов: від відкритих ґрунтів до житлових приміщень і промислових складів.

Головна шкода полягає у симбіозі з попелицями та червцями: мурашки охороняють їх від хижаків, сприяючи стрімкому розмноженню паразитів.

Внаслідок діяльності цих колоній пошкоджуються плодові дерева, виноградники та декоративні культури, що веде до втрати врожаю.

Рослини, уражені попелицею під опікою мурашок, страждають від деформації пагонів, скручування листя та появи сажистого грибка.

На плантаціях та в теплицях мурашки можуть переносити хвороби та пошкоджувати кореневу систему при будівництві своїх гнізд.

Окрім шкоди в полі, вони завдають збитків у господарських будівлях, псуючи продукти харчування та заважаючи сільськогосподарським роботам.

Період активності розпочинається навесні, коли ґрунт прогрівається до температури, достатньої для виходу комах з місць зимівлі.

Найбільша активність спостерігається влітку, коли колонії потребують великої кількості ресурсів для вигодовування нового покоління.

У кліматичних зонах із теплою зимою ці комахи не впадають у повний спокій, продовжуючи завдавати шкоди навіть у холодні місяці.

Міграційна активність зростає під час посушливих періодів, коли вони шукають джерела вологи в окультурених насадженнях.

Восени спостерігається концентрація мурашок поблизу теплиць або інших місць, що забезпечують захист від несприятливих погодних умов.

Очевидною ознакою є щільні мурашині стежки на стовбурах дерев, які ведуть до місць скупчення попелиці або червців.

Липкі виділення на листках рослин (падь) та подальший розвиток грибкових хвороб є непрямими, але надійними показниками присутності шкідників.

Помітна зміна поведінки місцевих комах: їх стає менше, оскільки аргентинська мурашка активно витісняє конкурентів.

Наявність великих гнізд під шаром мульчі або в прикореневій зоні рослин, де мурахи активно переносять личинок у разі небезпеки.

Збільшення чисельності попелиць, які не реагують на природні чинники стримування, свідчить про активний захист з боку мурашиної колонії.

Заходи захисту повинні бути спрямовані як на саму мурашку, так і на об'єкти її симбіозу, зокрема попелиць.

• Встановлення бар'єрів та клейових поясів для запобігання доступу до крони дерев.
• Використання інсектицидних гелів, які мурахи приносять у гніздо для отруєння маток.
• Регулярна обробка насаджень безпечними інсектицидами для знищення колоній сисних шкідників.
• Підтримання чистоти на ділянці, видалення джерел вологи та залишків гниючої деревини.

Важливо застосовувати комплексні методи, оскільки локальне знищення окремих особин не впливає на виживання загальної суперколонії.