Щитівка інжирна

Інжирна щитівка (лат. Lepidosaphes conchiformis) належить до родини щитівок (Diaspididae) ряду напівтвердокрилих. Доросла самка надійно захищена міцним щитком, що має специфічну видовжену форму, схожу на морську мушлю.

Тіло самки позбавлене кінцівок та крил, вона веде прикріплений спосіб життя, постійно перебуваючи під захистом свого утворення на поверхні кори дерева.

Самці цього виду зустрічаються рідко, вони мають крила і здатні до польоту, проте їхня роль обмежується виключно заплідненням самок, оскільки вони не живляться.

Личинки першого віку, або бродяжки, є єдиною мобільною стадією розвитку, яка дозволяє шкіднику поширюватися на нові частини рослини та сусідні дерева.

Цей вид характеризується високою спеціалізацією, що дозволяє йому ефективно виживати на різних частинах стовбура та гілок інжиру протягом усього вегетаційного періоду.

Головною культурою-господарем для цього шкідника є інжир, хоча він може завдавати шкоди і іншим видам дерев у садах та субтропічних насадженнях.

Комаха живиться клітинним соком рослини, вводячи у тканини слину, яка токсично діє на фізіологічні процеси інжиру, спричиняючи виснаження дерева.

Пошкоджені гілки втрачають здатність нормально проводити поживні речовини, що призводить до поступового в’янення та відмирання окремих частин крони.

Значна шкода полягає у зниженні імунітету дерева, через що воно стає вразливим до вторинних інфекцій та грибкових захворювань кори.

Наслідком тривалого заселення колоніями щитівок є суттєва втрата врожаю, оскільки рослина витрачає енергію не на формування плодів, а на спробу вижити.

Зимує цей шкідник у фазі заплідненої самки, яка міцно закріплена на корі дерева, захищена щільним щитком від впливу низьких температур.

Навесні, з настанням сприятливих погодних умов, самка відкладає яйця, з яких згодом відроджуються рухливі личинки, що шукають місце для постійного живлення.

Активний період поширення личинок-бродяжок припадає на кінець весни та початок літа, коли температура повітря стабільно тримається на високих відмітках.

Протягом літнього сезону покоління щитівки можуть накладатися одне на одне, що призводить до безперервного заселення поверхні гілок шкідниками різного віку.

Восени активність поступово знижується, дорослі самки готуються до зимівлі, завершуючи свій життєвий цикл після виконання репродуктивної функції.

Зовнішнім проявом зараження є поява численних дрібних утворень на гілках, які на дотик нагадують сухі лусочки або маленькі темні нарости.

При огляді дерева можна помітити зміну кольору кори, яка в місцях скупчення щитівки стає тьмяною, а іноді й вкритою шаром сажистого грибка.

Листя інжиру, що росте на уражених гілках, стає хлоротичним, жовтіє та передчасно опадає, що свідчить про порушення обміну речовин у системі живлення.

У місцях активного живлення щитівки кора може почати тріскатися, що створює сприятливі умови для проникнення патогенних мікроорганізмів усередину стовбура.

Якщо уважно придивитися до гілки, можна побачити, що шкідники розташовані щільними групами, часто перекриваючи один одного в місцях найбільшого скупчення.

Для ефективної боротьби рекомендується проводити раннє весняне оброблення саду препаратами на основі мінеральних масел, що блокують дихання щитівок.

У період масового виходу личинок ефективно працюють системні інсектициди, які роблять сік рослини токсичним для шкідника, що живиться ним.

Важливим заходом є регулярна санітарна обрізка та видалення старих або сильно уражених гілок, які є основним резерватором інфекції в саду.

Необхідно забезпечити деревам оптимальні умови живлення та поливу, щоб підвищити їхній загальний рівень резистентності до шкідливих організмів.

• Застосування інсектицидів контактної та системної дії.
• Використання біологічних препаратів у періоди перед збором врожаю.
• Моніторинг стану крони протягом вегетаційного сезону.