Зелена ігуана

Зелена ігуана Iguana iguana — представник ряду лускатих, родини ігуанових. Це велика дереволазна ящірка, що виростає до значних розмірів, маючи масивний хвіст.

Тіло вкрите лускою, колір якої варіюється від яскраво-зеленого до коричневого. Важливою ознакою є гребінь, що тягнеться вздовж усієї спини до кінчика хвоста.

Цей плазун веде переважно денний спосіб життя і чудово пристосований до пересування як на деревах, так і по землі, що робить його мобільним шкідником.

Потужні щелепи та розвинена мускулатура дозволяють ігуані споживати велику кількість рослинної маси, що завдає відчутних збитків молодим насадженням.

Біологія виду передбачає відкладання яєць у ґрунт, що при великій чисельності популяції може призводити до пошкодження кореневої системи городніх культур.

Ігуани належать до травоїдних тварин, тому їхній раціон базується на соковитому листі, бруньках, квітах та плодах сільськогосподарських рослин.

Найбільшу шкоду вони завдають цитрусовим садам, плантаціям манго, авокадо та інших тропічних плодів, об'їдаючи молоде листя та зав'язь.

На овочевих плантаціях ці шкідники здатні повністю знищити молоді посіви салату, бобових та капусти, що призводить до втрати врожаю на ранніх стадіях.

Крім поїдання рослин, ігуани ламають тонкі пагони та гілки, пересуваючись кроною дерев у пошуках найбільш соковитих частин рослин.

• Повне об'їдання верхівкових бруньок.
• Знищення генеративних органів — квітів та зав'язей.
• Механічне пошкодження стебел через вагу тіла тварини.
• Деформація крони плодових дерев через постійні об'їдання.

Активність ігуани безпосередньо залежить від сонячного тепла та температури повітря, тому вони активні протягом усього року в тропічному кліматі.

У посушливий період, коли доступ до дикорослих кормів обмежений, ігуани масово переміщуються на зрошувані сільськогосподарські поля та городи.

Період спарювання та відкладання яєць активізує міграцію самок, які можуть завдавати шкоди в місцях облаштування гнізд у ґрунті.

Вранішні години є часом інтенсивного харчування та терморегуляції, коли тварини найбільш помітні на полях та садових ділянках.

Ритми розвитку шкідника тісно пов'язані з фенофазами культур, тому найбільша шкода спостерігається під час активного росту вегетативної маси рослин.

Основним доказом присутності ігуан є наявність на краях листків характерних напівкруглих слідів від зубів, що свідчать про вибіркове споживання.

Наявність специфічних послідів, що містять волокна неперетравлених рослин, є надійним індикатором присутності популяції на ділянці.

Сліди на ґрунті, залишені пазурами та хвостом, часто можна виявити під деревами або вздовж рядків із висадженими овочами.

Раптове опадання квітів або відсутність зав'язі на окремих гілках дерева вказує на те, що рослина стала об'єктом харчування плазунів.

Візуальні спостереження особин на гілках або поблизу грядок підтверджують необхідність застосування заходів контролю.

Механічний захист дерев за допомогою металевих комірців на стовбурах є ефективним способом перешкоджання доступу тварин до крони.

Застосування органічних репелентів з гірким або гострим смаком, якими обприскують листя, допомагає відлякати шкідників від посадок.

Агротехнічний контроль передбачає регулярне розчищення прилеглих територій від бур'янів та високої трави, де ігуани можуть ховатися.

Використання ультразвукових відлякувачів або пристроїв з датчиками руху дозволяє створити несприятливі умови для перебування плазунів на ділянці.

При значному ураженні слід використовувати міцні огорожі з дрібною сіткою, що обмежують проникнення тварин на територію саду чи городу.