Гіпофоліс

Гіпофоліс (лат. Hypopholis) — рід комах із родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Ці жуки належать до групи, яка за будовою та способом життя нагадує травневих хрущів.

Дорослі особини мають масивне тіло довжиною близько 1,5–2 см. Колір переважно світло-коричневий або жовтувато-бурий, часто з плямами, що забезпечують їм ефективну мімікрію на ґрунті.

Личинки за формою нагадують типових хрущів: вони товсті, білого кольору, з коричневою головою та трьома парами розвинених ніг, завжди тримаються у зігнутому стані.

Розвиток личинок відбувається у ґрунтовому шарі. Вони дуже чутливі до вологості та температури, тому обирають найбільш оптимальні горизонти для свого живлення та росту.

Для ідентифікації імаго важливо звертати увагу на будову вусиків, які мають характерну віялоподібну форму, типову для всієї родини пластинчастовусих.

Гіпофоліс є небезпечним шкідником багатьох сільськогосподарських та декоративних культур. Найбільше потерпають плодові дерева, ягідні чагарники та молоді саджанці в розплідниках.

Імаго (дорослі жуки) живляться листям, що призводить до значного зниження площі фотосинтезуючої поверхні. При масовій появі вони можуть повністю об’їсти листя на окремих гілках.

Основна шкода личинок полягає у підгризанні кореневої системи. Це призводить до порушення водного та мінерального обміну, через що рослини в’януть і з часом відмирають.

Найбільш вразливими є молоді насадження, де навіть пошкодження одного головного кореня може стати причиною загибелі цілої рослини протягом короткого проміжку часу.

Шкідливість цього об'єкта часто недооцінюють через те, що значна частина циклу розвитку проходить приховано під поверхнею ґрунту, де пошкодження стають помітними занадто пізно.

Виліт жуків зазвичай відбувається навесні, що збігається з фазою активної вегетації більшості сільськогосподарських культур, забезпечуючи жуків кормовою базою.

Після спарювання самки відкладають яйця в пухкий родючий ґрунт, де потім вилуплюються личинки. Цикл розвитку одного покоління може тривати від одного до двох років.

Протягом літнього періоду личинки активно живляться корінням, нарощуючи масу. Восени, при зниженні температури, вони переміщуються глибше у ґрунт для успішної перезимівлі.

Навесні, як тільки температура ґрунту на глибині досягає певних значень, личинки знову починають свою шкідливу діяльність, піднімаючись ближче до кореневої системи рослин.

Період найбільш інтенсивної шкодочинності збігається з періодом цвітіння та зав’язування плодів, коли рослини потребують максимальної забезпеченості поживними речовинами.

Ознакою наявності шкідника на ділянці є раптове в'янення рослин, які на вигляд здаються здоровими, але при перевірці коренева система виявляється обгризеною або частково відсутньою.

Надземна частина рослин виглядає пригніченою: листя жовтіє, скручується або передчасно опадає. У садках помітні характерні «лисини» — ділянки, де рослини загинули групами.

Під час обробітку ґрунту (оранка, культивація) у верхньому шарі можна виявити велику кількість білих С-подібних личинок, що підтверджує високий ступінь заселення території.

Сліди живлення дорослих комах на листках у вигляді напівкруглих або нерівномірних дірок свідчать про присутність імаго, які потребують негайного контролю.

Спостереження за нічним перельотом комах на світло ламп є ефективним способом виявлення початку активності та визначення чисельності популяції на полі.

Боротьбу з гіпофолісом слід починати з агротехнічних заходів: глибока оранка восени знищує значну частину личинок, виставляючи їх на поверхню для загибелі від морозів та хижаків.

Застосування інсектицидних протруйників насіння та саджанців забезпечує надійний захист кореневої системи на ранніх етапах розвитку культури від пошкодження ґрунтовими шкідниками.

У періоди масового виходу дорослих жуків застосовується обприскування насаджень дозволеними інсектицидами, що знижує популяцію і запобігає масовому відкладанню яєць.

Біологічний захист ґрунту шляхом внесення препаратів на основі ентомопатогенних грибів або бактерій дозволяє поступово знизити чисельність личинок до безпечного рівня.

• Дотримання сівозміни для розриву циклу розвитку.
• Використання пасток з феромонами.
• Міжрядні обробітки для знищення яєць та личинок.