Доліходера

Доліходера (Dolichodera) — це рід комах із родини справжніх мурах (Formicidae), ряду перетинчастокрилих. У сільськогосподарському контексті деякі види цього роду можуть виступати як шкідники, сприяючи поширенню сисних комах.

Ці комахи мають характерну будову тіла, типову для мурах підродини Dolichoderinae. Відмінною рисою є наявність однієї вузлової частини (петіоля) між грудним відділом і черевцем, а також відсутність жала.

Розміри особин варіюються залежно від виду, але найчастіше це дрібні або середні мурахи з мономорфною будовою робочих особин. Забарвлення зазвичай варіюється від жовтувато-бурого до темно-коричневого.

У природному середовищі ці мурахи воліють будувати гнізда в ґрунті, під камінням або в гнилій деревині, що робить їх важкодоступними для первинного виявлення.

Ідентифікація конкретного виду потребує ентомологічного аналізу, оскільки візуальні відмінності між представниками різних родів часто неочевидні для неспеціаліста.

Основна шкода від доліходери полягає не в прямому поїданні рослинних тканин, а в створенні мутуалістичних зв'язків із шкідниками, що ссуть сік рослин.

Мурахи активно опікуються попелицями, червецями та щитівками, захищаючи їх від природних ворогів — ентомофагів, таких як сонечка або золотоочки.

В обмін на захист мурахи отримують солодку падь — екскременти сисних комах, що провокує розвиток грибкових захворювань на листках та стеблах.

Культурні рослини, уражені вторинними інфекціями через діяльність колоній, втрачають товарний вигляд і значно знижують показники врожайності.

Також мурахи можуть пошкоджувати коріння розсади під час риття ходів у безпосередній близькості від кореневої системи молодих культур у теплицях.

Активність доліходери починається ранньою весною, відразу після прогрівання верхніх шарів ґрунту, коли мурахи виходять із зимової діапаузи.

Пік активності та чисельності робочих особин припадає на період інтенсивного росту рослин, коли з'являється перша попелиця та інші сахаровиділяючі комахи.

У літні місяці мурахи максимально розширюють свої колонії, активно будуючи ходи та забезпечуючи харчування для личинок за рахунок колоній сисних шкідників.

До кінця літа і початку осені мурахи починають готуватися до зимівлі, проте їхній негативний вплив на посіви зберігається до моменту настання стійких холодів.

У тепличних умовах цикл розвитку може бути цілорічним, якщо підтримується стабільна температура, що сприяє розвитку попелиці.

Основним сигналом присутності колонії є масове пересування мурах по стеблах і гілках культурних рослин у певному напрямку.

Наявність липкого нальоту (паді) на листках та розвиток сажистого грибка, що покриває пластину чорним нальотом, прямо вказує на діяльність мурах-опікунів.

Спостереження скупчень попелиці або червеців, яких мурахи активно перетягують на молоді пагони для розширення «пасовищ», слугує важливою діагностичною ознакою.

Порушення структури ґрунту навколо прикореневої зони, наявність дрібних отворів або «горбків» землі свідчить про будівництво гніздових ходів.

В'янення рослин без видимих причин часто пов'язане з тим, що мурахи підгризають дрібні кореневі волоски під час будівництва гнізда в прикореневій зоні.

Боротьба з доліходерою повинна мати комплексний характер, спрямований як на самих мурах, так і на комах, яких вони захищають.

Застосування інсектицидних гелів та приманок, які робочі особини відносять у гніздо, є найбільш ефективним способом знищення матки та всієї колонії.

Регулярне розпушування ґрунту в міжряддях і знищення бур'янів знижує привабливість ділянки для заснування нових мурашників.

Використання ловчих поясів на штамбах дерев запобігає пересуванню мурах до колоній попелиці в кроні, позбавляючи їх кормової бази.

• Інсектициди на основі діазинону або дельтаметрину для локальної обробки гнізд.
• Біологічні методи контролю — залучення ентомофагів для боротьби з попелицею.
• Агротехнічні прийоми: перекопування ґрунту восени та навесні.