Мохнонога бджола

Мохнонога бджола належить до родини Melittidae, ряду Перетинчастокрилі. Ці комахи мають характерне густе опушення на задніх ногах, яке використовується для ефективного збору пилку.

Самки цього виду вирізняються особливою старанністю при перенесенні пилку, що робить їх одними з найпродуктивніших запилювачів у дикій природі.

Зовні вони дещо нагадують звичайних медоносних бджіл, але зазвичай мають більш виражені волосяні покриви на всьому тілі, що надає їм «мохнатого» вигляду.

Розмір тіла дорослої особини зазвичай варіюється від 12 до 15 міліметрів, причому самки зазвичай більші за самців.

Вони обирають для гніздування ділянки з легкими, переважно піщаними ґрунтами, де вони риють глибокі нори для вирощування потомства.

Питання про шкодочинність мохноногої бджоли є досить дискусійним, оскільки вони не завдають прямої шкоди вегетативним частинам культурних рослин.

Основна шкода пов'язана з руйнуванням структури ґрунту через масове риття гніздових нір, що може заважати розвитку кореневої системи молодих посадок.

На ділянках з великою щільністю гнізд ґрунт може стати занадто пухким, що ускладнює проведення агротехнічних робіт та догляд за рослинами.

Проте важливо враховувати, що користь від запилення значно перевищує потенційну шкоду від їхньої технічної діяльності на ділянці.

Відсутність живлення тканинами рослин ставить під сумнів статус «шкідника», якщо лише не враховувати механічне пошкодження прикореневої зони на інтенсивних посівах.

Найбільша активність цих бджіл припадає на літній період, зокрема на липень та серпень, що збігається з періодом цвітіння багатьох ентомофільних рослин.

Дорослі особини з'являються з ґрунту, коли температура повітря досягає стабільних високих позначок, забезпечуючи сприятливі умови для польотів.

Після завершення сезону активності дорослі бджоли гинуть, а в ґрунті залишаються личинки, які переходять у стан діапаузи до наступного літа.

Життєвий цикл повністю синхронізований з кліматичними умовами та доступністю кормової бази у вигляді пилку та нектару конкретних видів квітів.

Періодичність появи комах на поверхні досить коротка і обмежена лише кількома тижнями в середині літа, коли вони активно займаються розмноженням.

Головним показником наявності гнізд є наявність численних отворів у землі, навколо яких утворюються невеликі гірки викинутого ґрунту.

У сонячні дні спостерігається активне переміщення бджіл від квітів до входу в нори, що є типовим для колоній цього виду.

Звуковий ефект, що супроводжує масовий політ комах над гніздовою ділянкою, є чітким сигналом для визначення місць їх проживання.

Наявність слідів на квітах, що супроводжуються характерним пилком на волосках комах, підтверджує їх активну діяльність як запилювачів.

На ділянках з пошкодженим ґрунтом можна виявити входи в нори, які зазвичай мають діаметр близько 5–8 міліметрів.

Більшість фахівців радять не вживати заходів протидії, оскільки мохноногі бджоли є цінними запилювачами, що сприяють підвищенню врожайності.

Якщо необхідно зменшити чисельність популяції, найефективнішим методом є осіння або весняна перекопка ґрунту, що руйнує підземні камери з личинками.

Використання хімічних засобів боротьби вкрай небажане, оскільки воно призводить до масової загибелі корисної ентомофауни та погіршення екологічного стану ґрунту.

Засівання території густим травостоєм є найкращим природним способом відвадити комах від риття гнізд на конкретній ділянці городу.

Підтримання підвищеної вологості ґрунту під час активного сезону може змусити бджіл змінити місце розташування своїх колоній, оскільки вони віддають перевагу сухим ґрунтам.