Стебловий буряковий довгоносик

Стебловий буряковий довгоносик (Cyphocleonus achates) належить до ряду твердокрилих, родини довгоносиків (Curculionidae). Дорослий жук має видовжене тіло довжиною до 16 мм, вкрите сірими або бурими лусочками.

Головотрубка комахи коротка і потовщена, що є важливою морфологічною ознакою для ідентифікації виду в польових умовах під час огляду посівів.

Личинка, яка завдає основної шкоди, має безногу форму, вигнуте тіло брудно-білого кольору, довжина якої перед заляльковуванням становить близько 20–25 мм.

Цей шкідник веде потайний спосіб життя, уникаючи прямого сонячного світла, тому дорослих особин часто можна знайти лише в прикореневій зоні або під грудками ґрунту.

Життєвий цикл зазвичай моноциклічний, проте в певних кліматичних умовах спостерігається часткова діапауза окремих особин, що затягує їх розвиток до двох років.

Головною кормовою базою для цього виду є цукрові, кормові та столові буряки, які належать до родини амарантових (раніше лободових).

Найбільшої шкоди завдають личинки, які вгризаються в кореневу шийку та головку коренеплоду, утворюючи там глибокі ходи, що порушує процеси обміну речовин у рослини.

Дорослі жуки живляться тканинами стебла та черешків листків, проте їхній вплив на врожайність менш суттєвий порівняно з роботою личинок у ґрунті.

Рослини, пошкоджені личинками, пригнічуються в рості, мають деформовані коренеплоди, які втрачають масу та значно знижують вміст цукру, що робить їх непридатними для переробки.

За високої чисельності шкідника на полі спостерігається масове в'янення та загибель молодих рослин через руйнування їхньої кореневої системи личинками.

Вихід перезимованих жуків на поверхню ґрунту збігається з початком вегетації буряків, що зазвичай припадає на кінець весни, коли температура повітря стає стабільно теплою.

Період активного харчування та відкладання яєць триває протягом травня та червня, коли комахи інтенсивно розмножуються на посівах.

Відродження личинок відбувається в середині літа, після чого вони одразу починають заглиблюватися в тканини коренеплодів для живлення.

Заляльковування личинок відбувається в ґрунтових колисочках біля пошкодженого кореня, що зазвичай завершується до кінця літнього сезону.

Молоді жуки з’являються в кінці літа і залишаються в ґрунті до настання холодів, де і проводять зиму, готуючись до весняної появи.

Візуально наявність шкідника можна помітити за характерними погризами на черешках листків, які залишають дорослі жуки під час додаткового харчування.

Головною ознакою ураження є отвори в прикореневій частині, через які личинки проникають всередину, часто супроводжувані потемнінням тканин навколо місця входу.

Листя таких рослин стає млявим, жовтіє і часто лягає на землю, оскільки корінь втрачає здатність утримувати рослину і забезпечувати її живленням.

При спробі витягнути уражений буряк з ґрунту він часто легко піддається, оскільки його нижня частина поїдена личинками та зруйнована гнилями.

• Пожовтіння та в'янення листової розетки.
• Наявність ходів всередині коренеплоду.
• Деформація головки коренеплоду.
• Розвиток вторинних гнилей у місцях пошкоджень.

Основою боротьби є агротехнічні заходи, зокрема дотримання правильної сівозміни та глибока оранка, яка виносить шкідників на поверхню, де вони гинуть від хижаків та сонця.

Важливим елементом контролю є боротьба з бур'янами з родини лободових, які є резерваторами популяції шкідника на краях полів та в посівах.

При перевищенні порогу шкодочинності застосовують інсектициди системної та контактної дії, якими обробляють посіви в період масового виходу жуків.

Застосування протруйників насіння забезпечує захист молодих рослин на ранніх етапах розвитку, коли вони найбільш чутливі до пошкоджень.

Біологічний контроль передбачає використання ентомопатогенів, які вражають личинок у ґрунті, зменшуючи їх кількість без негативного впливу на екологію ґрунту.