Сливовий довгоносик

Сливовий довгоносик (Conotrachelus nenuphar) — це небезпечний жук родини довгоносиків, який завдає значної шкоди промисловим та аматорським садам. Доросла особина має розмір до 6 мм, темно-буре забарвлення та характерні вирости на надкрилах.

Видовжений хоботок — це головний інструмент жука, який він використовує для живлення тканинами рослин та проколювання плодів під час відкладання яєць. Маскувальне забарвлення дозволяє йому залишатися непомітним на корі дерев протягом дня.

Цей шкідник має унікальну здатність імітувати смерть: при найменшій небезпеці він підтискає лапки і падає на землю, де зливається з ґрунтом або опалим листям.

Личинки, що розвиваються, мають вигнуте біле тіло та темну голову. Вони є внутрішньоплодовими шкідниками, тому їх досить важко виявити без розрізання уражених плодів.

Жуки зимують у стані спокою в верхніх шарах ґрунту, під залишками рослинності. Весняне пробудження зазвичай синхронізується з початком вегетаційного періоду дерев.

Сливовий довгоносик пошкоджує переважно кісточкові культури: сливу, персик, абрикос, вишню та черешню. Також під загрозою знаходяться яблуні та груші в змішаних садах.

Дорослі жуки навесні виїдають бруньки, що призводить до порушення розвитку квіток і листя. Це послаблює дерево та зменшує його фотосинтетичну активність.

Самки відкладають яйця в молоді зав'язі. Після відкладання яйця самка робить ще один надріз у формі півмісяця, щоб сповільнити ріст плода в цьому місці, що захищає яйце від розчавлення.

Личинки, вилупившись, прокладають ходи до кісточки, виїдаючи м'якоть. Це призводить до передчасного опадання плодів, які стають абсолютно непридатними для вживання.

Пошкоджені плоди часто загнивають ще на дереві, створюючи осередки інфекції для хвороб, що поширюються на весь сад.

Перша активність жуків спостерігається при температурі повітря вище 12°C. Масовий вихід із зимувальних камер припадає на період розпускання бруньок та початок цвітіння.

Основний період відкладання яєць триває протягом 4–6 тижнів. Найбільш вразливими є дрібні зав'язі, які тільки-но сформувалися після опадіння пелюсток.

Личинка розвивається в плоді приблизно 20 днів. Після цього вона виходить із плода, падає на ґрунт і заглиблюється в нього для подальшого заляльковування.

Літнє покоління жуків може з'явитися ближче до осені, але основну шкоду врожаю завдає саме весняне покоління, яке активно харчується в період формування плодів.

У теплих регіонах можливий розвиток двох поколінь, що значно ускладнює контроль за популяцією протягом сезону.

Головним сигналом зараження є поява на поверхні зав'язі характерних серпоподібних шрамів, залишених самками під час відкладання яєць.

Передчасне масове скидання молодих плодів (зав'язі) у червні є тривожним симптомом, що свідчить про глибоке заселення саду шкідником.

При візуальному огляді крони в ранні години можна помітити жуків, які після струшування гілок на світлу тканину падають і завмирають.

Розрізавши такий «хворий» плід, можна побачити темні ходи в м'якоті та саму личинку, яка часто оточена продуктами її життєдіяльності.

• Серпоподібні пошкодження на зав'язі.
• Масове осипання недозрілих плодів.
• Наявність личинок всередині падалиці.
• Пошкоджені бруньки навесні.

Збір та знищення падалиці — це базовий агротехнічний метод, який дозволяє перервати цикл розвитку шкідника і не дати личинкам піти в ґрунт.

Осіннє перекопування ґрунту в пристовбурних колах знищує місця зимівлі жуків та куколок, зменшуючи потенціал шкодочинності на наступний рік.

Використання інсектицидів системної дії є ефективним у фазах «рожевого бутона» та відразу після завершення цвітіння, коли шкідник максимально активний.

Для моніторингу та часткового вилову використовують феромонні пастки або спеціальні клейові пояси, які встановлюють на стовбури дерев.

Підтримка природних ворогів (хижих комах та птахів) у саду сприяє стримуванню чисельності довгоносика без застосування агресивної хімії.