Артемія

Артемія (Artemia) — це рід ракоподібних із ряду безпанцирних (Anostraca), родини Artemiidae. Дорослі особини досягають довжини 10–15 мм та мають витягнуте тіло, що складається з 20 сегментів.

Зовні артемія легко впізнавана завдяки наявності багатьох пар плавальних ніжок на грудних сегментах, які здійснюють ритмічні рухи. У організму відсутні повноцінні очі в звичному розумінні, їх замінюють три ока, одне з яких — наупліальне.

Забарвлення рачків може варіюватися від світло-бежевого до яскраво-червоного, що безпосередньо залежить від концентрації кисню у воді та складу солей. Самці мають характерні великі антени, що використовуються для утримання самки під час спаровування.

Життєвий цикл включає стадію яєць, що перебувають у стані спокою — цист, які мають феноменальну стійкість до несприятливих умов зовнішнього середовища. Вони здатні зберігати життєздатність у сухому вигляді протягом кількох років.

Для сільського господарства артемія не є класичним шкідником наземних культур, однак вона може впливати на агротехнічні системи, що використовують засолені водойми для зрошення або аквакультури.

Артемія не пошкоджує наземні рослини, оскільки є облігатним мешканцем гіпергалінних (сильно солоних) водойм. Вона не уражає стебла, листя чи кореневі системи сільськогосподарських культур.

У контексті агрономії шкодочинність має непрямий характер і проявляється в системах замкненого водопостачання або рисових чеках, де підвищена солоність створює умови для розвитку ракоподібних, порушуючи баланс водного середовища.

Масове розмноження рачків може призводити до зміни хімічного складу води, споживаючи органіку та мікроводорості, необхідні для підтримки екосистеми в сільськогосподарських резервуарах.

У деяких випадках інтенсивний розвиток популяції артемії в зрошувальних каналах може сприяти засміченню фільтраційних систем, що ускладнює подачу води на поля.

Прямого фітотоксичного впливу на культурні рослини, включаючи рис або овочеві культури, зафіксовано не було.

Період активності артемії починається з моменту прогрівання води у весняно-літній період, коли температура сягає оптимальних 20–25 градусів Цельсія.

Рачок віддає перевагу водоймам з високою мінералізацією, часто зустрічається в лиманах і солоних озерах, які можуть межувати із сільськогосподарськими угіддями в прибережних зонах.

Цикли розвитку жорстко прив'язані до солоності води: у періоди випаровування та підвищення концентрації солей популяція може стрімко зростати, досягаючи піку в середині літа.

Восени, при зниженні температури та зміні умов, артемія переходить до утворення цист, які опускаються на дно і залишаються там до наступного сприятливого сезону.

Активність популяції безпосередньо залежить від трофічної бази — наявності фітопланктону, який є основним джерелом живлення для даного виду ракоподібних.

Основним методом контролю артемії в технічних водоймах є регулювання сольового режиму, оскільки рачки не виживають при значному розпрісненні води.

За необхідності обмеження чисельності рекомендується використання механічних фільтрів із дрібнокомірчастою сіткою, здатних затримувати дорослих особин та наупліусів.

Хімічні методи боротьби практично не застосовуються, оскільки будь-які токсичні для ракоподібних речовини можуть завдати шкоди загальній екологічній обстановці зрошувальної системи.

Своєчасне очищення дренажних і зрошувальних каналів від мулу та органічних залишків знижує привабливість водойм для колонізації артемією.

Біологічний контроль може здійснюватися шляхом заселення водойм рибами-планктофагами, які природним чином регулюють чисельність рачкової біомаси.