Аноксія волохата

Аноксія волохата (Anoxia pilosa) належить до родини пластинчастовусих (Scarabaeidae), ряду твердокрилих (Coleoptera). Зовні жук нагадує травневого хруща, проте відрізняється густим волосяним покривом тіла.

Тіло дорослої комахи має овальну форму довжиною 20–25 мм. Забарвлення жуків варіюється від червоно-бурого до майже чорного, поверхня вкрита жовтувато-сірими волосками.

Личинки аноксії — це типові ґрунтові личинки-хрущі С-подібної форми. У останньому віці вони досягають розмірів 40–50 мм, мають біле тіло, коричневу голову та три пари розвинених грудних ніг.

Життєвий цикл комахи триває близько трьох років, більшу частину якого личинки проводять у ґрунті. Цикл включає стадії яйця, трьох вікових стадій личинки, лялечки та імаго.

Зимують комахи переважно у стадії личинки на великій глибині, що робить їх надзвичайно стійкими до несприятливих зимових умов та поверхневих обробок ґрунту.

Аноксія волохата є поліфагом. Її личинки пошкоджують кореневу систему широкого спектра культур, включаючи зернові, просапні та овочеві рослини.

Найбільшої шкоди завдають личинки другого та третього віку, які мають потужний ротовий апарат і здатні перегризати корені молодих рослин, що призводить до їхнього швидкого в'янення.

Дорослі жуки живляться листям різних деревних і чагарникових порід, проте основні господарські збитки пов'язані саме з ґрунтовою стадією розвитку комах.

Пошкоджені кореневі системи стають вхідними воротами для вторинних грибкових і бактеріальних інфекцій, які прискорюють загибель ослаблених посівів.

Найбільш чутливими до ураження є посіви цукрових буряків, картоплі, кукурудзи та молодих саджанців у розплідниках, де щільність популяції може досягати критичних значень.

Льот дорослих комах розпочинається наприкінці весни та триває у першій половині літа. У цей час жуки активні у сутінковий час, живлячись листям дерев.

Відкладання яєць відбувається у ґрунт на ділянках із пухкою структурою, часто на полях із посівами просапних культур або на цілині, багатій на органіку.

Личинки першого віку з'являються влітку і спершу живляться гумусом та дрібними корінцями, поступово переходячи на товстіші корені у міру росту.

Навесні, при прогріванні ґрунту до 10–12 градусів Цельсія, личинки піднімаються з нижніх горизонтів у верхній кореневмісний шар, де починають інтенсивне живлення.

Залялькування відбувається наприкінці літа або на початку осені у спеціальних земляних колисочках, з яких жуки виходять наступного року.

Першою ознакою зараження посівів є осередкове пожовтіння та раптове в'янення рослин навіть за достатнього рівня вологості ґрунту.

При огляді кореневої системи вражених рослин виявляються характерні сліди об'їдання, а в прикореневій зоні часто можна знайти личинок шкідника.

Зниження густоти стояння культури, поява «лисин» на полях, де рослини відстають у розвитку або повністю гинуть, свідчать про високу щільність личинок.

Оранка ґрунту навесні або восени дозволяє візуально оцінити чисельність шкідника за наявністю личинок у пластах землі.

Для моніторингу імаго використовують світлопастки, які ефективно приваблюють жуків у період їхньої вечірньої активності.

Основою захисту є глибока зяблева оранка, яка сприяє механічному знищенню личинок та винесенню їх на поверхню, де вони гинуть від птахів та морозів.

Використання сівозмін із включенням культур, несприятливих для розмноження шкідника, дозволяє суттєво знизити чисельність популяції на полі.

За високої чисельності личинок ефективне застосування ґрунтових інсектицидів на основі діазинону або інших діючих речовин, що вносяться у рядки під час посіву.

Біологічний метод боротьби включає використання ентомопатогенних грибів (наприклад, Beauveria bassiana), які уражають личинок у ґрунтовому середовищі.

• Дотримання сівозміни;
• Глибока обробка ґрунту;
• Використання протруйників насіння;
• Внесення ґрунтових інсектицидів.