Малий вуликовий жук

Малий вуликовий жук (Aethina tumida) — небезпечний паразит, що належить до ряду твердокрилих, родина Nitidulidae. Доросла комаха має видовжене тіло довжиною до 7 мм, забарвлене у темно-коричневий або чорний колір.

Личинки цього виду проходять кілька стадій розвитку, досягаючи 1 см у довжину. Вони відрізняються наявністю ряду шипів на спинному боці, які допомагають їм пересуватися по воску.

Самки відкладають яйця у прихованих місцях улика, де бджоли не мають доступу до кладки. Це робить процес розмноження надзвичайно швидким та малопомітним для пасічника.

Стадія лялечки відбувається поза вуликом — безпосередньо у ґрунті. Вона триває від двох до чотирьох тижнів залежно від типу ґрунту та вологості.

Імаго володіють високою мобільністю та можуть перелітати між вуликами на великі відстані, поширюючи інвазію по всій пасіці за короткий термін.

Головна шкода полягає у поїданні меду, перги та розплоду бджіл. Личинки масово заселяють стільники, руйнуючи їх структуру та виїдаючи вміст ячейок.

У процесі життєдіяльності личинки виділяють специфічні речовини, які провокують швидке бродіння меду. Внаслідок цього мед стає непридатним для вживання і витікає зі стільників.

При сильному зараженні бджолина родина відчуває сильний стрес і часто просто покидає гніздо. Це призводить до повної втрати продуктивної сили сім'ї.

Окрім прямої втрати меду, спостерігається забруднення обладнання та приміщень для відкачування, що вимагає ретельної санітарної обробки.

Пасічники, що не дотримуються правил карантину, стикаються з ризиком повної загибелі пасіки через стрімке розмноження цього виду в закритих просторах вуликів.

Найбільша активність жука спостерігається у теплу пору року при температурі вище +20°C. Оптимальні умови сприяють швидкій зміні поколінь.

Протягом сезону в теплих регіонах може розвиватися кілька генерацій паразита. Активність може продовжуватися до пізньої осені, поки температура повітря залишається достатньо високою.

Взимку жуки часто концентруються у центрі клубу бджіл, де підтримується тепло. Це дозволяє їм виживати навіть у помірному кліматі всередині утеплених вуликів.

Періоди високої вологості є найбільш сприятливими для розвитку личинок у ґрунті під час заляльковування.

Після зими, з настанням перших теплих днів, перезимувавши особини починають пошук джерел живлення та місць для відкладання яєць.

Ознакою наявності шкідника є виявлення самих жуків на верхніх брусках рамок або на дні вулика під час планового огляду.

Характерний запах ферментованого меду або гнилі, що доноситься з вулика, свідчить про глибоку стадію зараження та активність личинок.

Візуально можна побачити личинок, що повзають по стільниках, або пошкоджені ячейки, заповнені пінистою масою меду, що бродить.

Бджоли демонструють ознаки агресії або, навпаки, апатії, намагаючись забити щілини прополісом, щоб обмежити пересування шкідників.

При важких формах інвазії спостерігається випадіння личинок через льоток на прилітну дошку, що є критичним сигналом для пасічника.

• Постійне утримання на пасіці лише сильних і здорових бджолиних сімей.
• Регулярна дезінфекція вуликів та обладнання для запобігання поширенню яєць та личинок.
• Використання спеціальних пасток для дорослих особин, встановлених усередині вулика.
• Контроль чистоти простору під вуликами, де можуть розвиватися лялечки жука.
• Забезпечення належних умов зберігання стільників (сухі та прохолодні приміщення).