Конюшина лучна — багаторічна лугова рослина родини бобових, широко використовувана як кормова, медоносна та сидеральна культура. Вона відрізняється високою холодостійкістю і здатністю переносити затоплення до 40 днів, однак посуху переносить погано. Рослина надає перевагу різноманітним ґрунтам і за сприятливих умов може рости на одному місці до восьми років. Стебла конюшини досягають висоти від 30 до 80 см, листки трійчасті, оберненосерцеподібні або овальні, світло-або темно-зеленого кольору, а суцвіття кулясті, спочатку білі, потім набувають рожевого відтінку. Насіння має правильну серцеподібну форму з мармурово-крапчастим малюнком. Конюшина лучна є універсальною кормовою культурою, що використовується для зеленого корму, сіна та силосу. Незважаючи на гіркуватий присмак, поїданість її тваринами досить висока, особливо в сумішах із злаками. Кормова цінність культури висока, вона містить багато білка, мінеральних речовин і вітамінів, поступаючись за поживною цінністю лише люцерні. Інтенсивне цвітіння триває протягом усього літа, що забезпечує значну медоносність: квітки активно відвідуються бджолами, сприяючи отриманню медопродуктивності до 1-1,3 ц/га. Крім кормового та медоносного значення, конюшина лучна відіграє важливу роль у покращенні властивостей ґрунту. Завдяки бульбочковим бактеріям на коренях, рослина фіксує атмосферний азот, збагачуючи ґрунт і підвищуючи його родючість. Конюшина сприяє розпушуванню та покращенню структури ґрунту, збільшує його повітро-і вологоємність, а також запобігає вимиванню поживних речовин. Вона покращує умови для життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і черв'яків, що знижує захворюваність рослин і підвищує врожайність наступних культур. Посів конюшини рекомендується проводити наприкінці березня — початку квітня, при цьому можливі два укоси за сезон.
