Опис
Строки сівби
Зизифус справжній (Ziziphus jujuba), відомий також як унабі або китайський фінік, належить до родини Крушинові. Розмноження культури найчастіше проводиться вегетативно — кореневими паростками або щепленням, оскільки насіннєвий спосіб не гарантує збереження сортових ознак.
Висадку саджанців із закритою кореневою системою можна здійснювати протягом усього вегетаційного періоду, але найкращим часом є рання весна або осінь за місяць до настання морозів.
Для посадки слід вибирати максимально освітлені місця, оскільки культура є світлолюбною. Ділянка повинна бути захищена від холодних північних вітрів, що забезпечить кращий розвиток дерева.
Відстань між деревами при закладанні саду зазвичай становить 4–5 метрів. Це забезпечує оптимальну площу живлення та полегшує подальший догляд за кроною.
Під час посадки в ями розміром 60х60 см необхідно додавати органічні добрива в суміші з родючим ґрунтом, щоб забезпечити швидке вкорінення та активний ріст молодих рослин.
Вимоги до умов
Культура вирізняється надзвичайною посухостійкістю завдяки розвиненій кореневій системі, проте для забезпечення високої врожайності необхідний регулярний полив у періоди вегетації.
Зизифус не висуває жорстких вимог до ґрунту, проте найкраще плодоносить на легких, добре дренованих супіщаних або суглинкових ґрунтах з нейтральним показником рН.
Рослина здатна витримувати морози до -25 градусів Цельсія, проте молоді пагони можуть підмерзати, тому в перші роки вирощування потребують легкого укриття на зиму.
Ключовим фактором для успішного дозрівання плодів є тривале тепле літо з великою сумою активних температур, тому культуру краще висаджувати в південних регіонах.
Агротехніка обов'язково включає щорічну обрізку, оскільки крона зизифусу має схильність до швидкого загущення, що знижує врожайність та якість плодів.
Урожайність
Зизифус є скороплідною культурою: при вегетативному розмноженні перші плоди з'являються на 2–3 рік після посадки, а повноцінне плодоношення настає на 5–7 рік.
Доросле дерево у віці 10–15 років може давати від 30 до 60 кілограмів високоякісних плодів, які мають чудовий смак та лікувальні властивості.
Плоди використовують у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. З них готують варення, цукати, соки та цілющі чаї, що корисні при гіпертонії.
Зизифус має унікальний хімічний склад: плоди багаті на вітамін С, вітаміни групи В, а також містять значну кількість пектинів та дубильних речовин.
Відсутність вираженої періодичності плодоношення дозволяє отримувати врожай майже щороку, за умови належного догляду за насадженнями та поливу під час цвітіння.
Головні хвороби та шкідники
Однією з головних переваг зизифусу є його висока стійкість до хвороб. Рослина майже не потребує хімічних обробок, що дозволяє отримувати екологічно чисту продукцію.
Основною загрозою для молодих насаджень є гризуни, які в зимовий період можуть пошкоджувати кору дерев, тому стовбури слід захищати сітками або спеціальними обгортками.
Зі шкідників іноді трапляється зизифусова муха, яка пошкоджує плоди. Профілактикою є своєчасне прибирання опалих плодів та використання безпечних біологічних засобів захисту.
Важливо уникати перезволоження ґрунту біля кореневої шийки, що може спровокувати розвиток прикореневих гнилей у разі застою води на ділянці.
Завдяки фітонцидним властивостям листя зизифусу, він практично не уражається звичними для інших плодових культур грибковими захворюваннями.
Збирання
Збір урожаю зизифусу здійснюється у кілька етапів, оскільки дозрівання плодів триває протягом тривалого часу восени, зазвичай із вересня по жовтень.
Зрілість плодів визначається за характерним зміненням кольору з трав'янисто-зеленого на насичений коричневий або червоно-коричневий.
Для тривалого зберігання та сушіння плоди збирають дещо раніше, коли вони стають твердими та починають набувати бурого забарвлення. Це дозволяє легше їх транспортувати.
З огляду на наявність колючок у багатьох сортів, збір урожаю краще проводити в захисних рукавицях, обережно знімаючи плоди разом із плодоніжкою.
Після збору плоди слід розкласти тонким шаром у провітрюваному приміщенні, щоб вони не піддавалися гниттю та зберігали свої поживні якості тривалий час.