Щириця звичайна

Щириця звичайна (Amaranthus retroflexus L.) належить до родини Амарантові і є теплолюбною однорічною рослиною. Сівбу культури у відкритий ґрунт проводять лише після того, як ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до температури +12...+15°C.

Оптимальні терміни для посіву в умовах помірного клімату припадають на кінець травня — початок червня, коли виключена загроза поворотних заморозків. Для отримання якісної зеленої маси насіння висівають рядовим способом із міжряддями 45–60 см.

Глибина загортання насіння є критичним фактором, оскільки вони дуже дрібні та потребують поверхневого розміщення. Стандартна глибина становить 1–2 см, при глибшому загортанні схожість культури значно знижується.

Амарант відрізняється високою енергією проростання при достатньому зволоженні ґрунту після посіву. Сходи з'являються через 7–10 днів, після чого культура починає швидко нарощувати вегетативну масу.

Для промислових цілей посів проводять з нормою висіву, що забезпечує густоту стояння рослин близько 150–200 тисяч особин на один гектар.

Культура висуває помірні вимоги до родючості ґрунту, проте найкраще розвивається на легких супіщаних та суглинкових ґрунтах із нейтральною реакцією pH. Вона здатна переносити короткочасну посуху завдяки потужній кореневій системі.

Рослина є світлолюбним представником флори і вкрай негативно реагує на затінення. Розвиток в умовах дефіциту сонячного світла призводить до витягування стебел і зниження загальної біологічної продуктивності.

Важливим фактором успіху є відсутність конкуренції з боку бур'янів на початкових етапах розвитку. Щириця чутлива до механічного пошкодження сходів, тому перша культивація має бути вкрай обережною.

Культура ефективно використовує азотні добрива, проте надмірне внесення може призвести до накопичення нітратів у зеленій масі. Рекомендується внесення збалансованих мінеральних комплексів до початку інтенсивного росту.

Температурний режим у період активної вегетації має перебувати в діапазоні +22...+30°C. При зниженні температури нижче +10°C темпи росту значно сповільнюються, а розвиток зупиняється.

Потенціал урожайності зеленої маси щириці звичайної при дотриманні агротехніки сягає 400–600 центнерів з гектара. Показники сильно залежать від кліматичної зони та рівня забезпеченості вологою у критичні фази росту.

Максимальне накопичення поживних речовин у рослинах спостерігається у фазі початку цвітіння. Саме в цей період рекомендується проводити основний збір біомаси для кормових цілей.

Насіннєва продуктивність також є високою: одна потужна рослина здатна продукувати до півмільйона дрібного насіння. Це робить культуру біологічно дуже стійкою в природних умовах.

Для підвищення врожайності в умовах інтенсивного землеробства проводять регулярні міжрядні обробки. Це не тільки знищує бур'яни, а й покращує аерацію кореневої системи амаранту.

Використання щириці як сидерату дозволяє отримувати до 30–50 тонн органічної речовини з гектара, що значно покращує структуру ґрунту та збагачує його азотом.

Основними хворобами, що вражають культуру, є кореневі гнилі та борошниста роса, що виникають при порушенні режиму вологості та застої води. Профілактика полягає у виборі добре дренованих ділянок.

Серед шкідників найбільшу небезпеку становлять довгоносики та різні види гусениць, що пошкоджують листя у фазі розетки. Обмеження чисельності шкідників досягається дотриманням сівозміни.

Рослина має високу природну стійкість до ряду шкідників за рахунок вмісту сапонінів. Це дозволяє знизити кількість хімічних обробок при вирощуванні кормової маси.

В умовах високої вологості можливе ураження стебел фітофторозом. Пошкоджені рослини слід своєчасно видаляти з поля для запобігання поширенню інфекції на сусідні ділянки.

Боротьба з супутніми бур'янами у посівах щириці ускладнена ботанічною спорідненістю з деякими видами агресивних бур'янів, тому перевага надається механічним способам прополювання.

Збирання на зелену масу проводять у період від початку викидання суцвіть до фази цвітіння. У цей час рослина має найбільш м'які тканини та високу поживну цінність для сільськогосподарських тварин.

Для збирання застосовують стандартні кормозбиральні комбайни, що забезпечують подрібнення маси до необхідної фракції. Скошена маса має бути оперативно відправлена на силос або годівлю.

Якщо метою вирощування є отримання насіння, то збір урожаю проводять після його повного дозрівання, коли волоті набувають характерного буруватого відтінку. Важливо встигнути провести роботи до осипання насіння.

При насіннєвому використанні застосовують метод прямого комбайнування. Через дрібний розмір насіння необхідно забезпечити герметичність бункерів та налаштувати обороти барабана для мінімізації втрат.

Післязбиральна обробка включає обов'язкове сушіння насіння до вологості 12–14% та його очищення від рослинних решток. Зберігання насіння має здійснюватися у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.