Короноспороз вівса

Перші ознаки ураження з’являються у вигляді розсіяних пустул жовто-оранжевого кольору. Вони локалізуються переважно на листках, але за сильного розвитку хвороби переходять на стебла.

Згодом пустули стають більш численними та зливаються, покриваючи значну частину листової поверхні. Це викликає хлороз та подальше некротичне відмирання тканин листа.

Наприкінці вегетації у місцях формування пустул утворюються темно-коричневі, майже чорні новоутворення, що є ознакою переходу гриба у стан спокою (теліостадія).

Рослини, що сильно уражені хворобою, втрачають свій природний зелений колір і виглядають виснаженими, пригніченими та передчасно засихають.

• Поява оранжевого пилу (спор) на листках.
• Передчасне пожовтіння нижніх листків.
• Зменшення асиміляційної площі листка.
• Формування щуплого зерна через дефіцит поживних речовин.

Збудником цієї хвороби є спеціалізований іржастий гриб Uromyces coronatus. Це облігатний паразит, життєвий цикл якого проходить через чергування стадій на різних рослинах-господарях.

Гриб належить до відділу базидіоміцетів. Його головною діагностичною ознакою є наявність двоклітинних теліоспор, які мають характерні вирости у формі корони на верхівці, що зумовило назву виду.

Основним господарем для розвитку патогена є овес посівний. Проміжним господарем, де відбувається статеве розмноження гриба, є різні види крушини, що ростуть у лісосмугах або поблизу полів.

Інфекція накопичується у ґрунті або на рослинних рештках у вигляді теліоспор. З настанням весни вони проростають і утворюють спори, що переносяться вітром на молоді посіви зернових.

Завдяки значній здатності до поширення, гриб може вражати величезні території за короткий проміжок часу, особливо при наявності сприятливих погодних умов для проростання спор.

Розвиток короноспорозу безпосередньо залежить від показників вологості повітря. Наявність крапельно-рідкої вологи (роса, туман) є критично необхідною для успішного зараження.

Температурний режим у межах +18...+22 градусів Цельсія є найбільш оптимальним для швидкого розвитку міцелію всередині тканин рослини та утворення нових спор.

Густі посіви, де порушена аерація, створюють ідеальні умови для збереження вологості, що прискорює епіфітотійне поширення інфекції в агроценозах.

Близькість посівів до чагарників крушини значно підвищує інфекційний фон, оскільки цей кущ є резерватором патогена, що дає початок весняному зараженню овса.

Тривала тепла погода з частими опадами у червні-липні створює умови для швидкого розмноження гриба та охоплення великих площ посівів.

Основна шкода проявляється у значному зниженні врожайності зерна. Гриб інтенсивно споживає поживні речовини, які рослина мала спрямувати на формування врожаю.

Внаслідок ураження фотосинтезуючої поверхні порушується обмін речовин, що призводить до накопичення недостатньої кількості сухої речовини в зернівках овса.

Зерно, отримане з уражених посівів, має низькі якісні характеристики: воно дрібне, щупле, має низьку натуру та знижену енергію проростання.

Хвороба послаблює імунітет рослин, що відкриває шлях для вторинних інфекцій, які можуть призвести до подальшого вилягання посівів та значних втрат під час збору.

Загальні втрати врожаю в роки епіфітотій можуть досягати третини від очікуваного рівня, що робить короноспороз досить небезпечним захворюванням.

Використання стійких до ржавчини сортів є базовим заходом, що дозволяє мінімізувати необхідність застосування хімічних засобів захисту в майбутньому.

Ефективним агротехнічним прийомом є знищення осередків дикої крушини навколо полів, що розриває цикл розвитку патогена та усуває джерело первинної інфекції.

Дотримання сівозміни, що виключає посів овса на тому ж місці протягом кількох років, допомагає зменшити запас спор гриба у грунті.

Застосування фунгіцидів на ранніх стадіях появи пустул дозволяє зупинити поширення інфекції та зберегти потенціал продуктивності посівів.

Важливо контролювати внесення азотних добрив: надлишок азоту робить тканини рослин більш ніжними та вразливими до проникнення гіф гриба-паразита.