Термоміцес шерстистий

Термоміцес шерстистий (Thermomyces lanuginosus) — це термофільний гриб, який є поширеним збудником псування сільськогосподарської продукції в умовах підвищених температур.

Особливістю біології цього патогену є його висока адаптивність до температурного режиму в межах 40-55 градусів Цельсія. Це робить його одним із ключових винуватців псування зерна при самозігріванні.

Патоген належить до групи плісеневих грибів. Він активно розщеплює органічні сполуки завдяки виділенню великої кількості ферментів, зокрема ліпаз та протеаз.

Міцелій гриба утворює щільні колонії, які візуально нагадують шерстистий наліт білого або кремового кольору, що з часом може змінювати відтінок залежно від спороутворення.

Основними джерелами інфекції є ґрунт та рослинні рештки, звідки спори потрапляють на зерно під час збирання врожаю або при транспортуванні на токи.

Для інтенсивного розвитку гриба необхідна комбінація двох факторів: вологість зернової маси понад 14% та температура середовища, що перевищує 35-40 градусів Цельсія.

Найчастіше спалахи розмноження патогену спостерігаються у великих насипах зерна, де через погану вентиляцію виникають зони внутрішнього теплового накопичення.

Початок розвитку хвороби часто провокується наявністю в партії зерна сторонніх домішок, бур'янів та пошкодженого зерна, які швидше поглинають вологу і починають псуватися.

Порушення технології зберігання, зокрема відсутність належного перемішування або охолодження зерна, створює сприятливе середовище для термофільних грибів.

Гриб здатний поширюватися через повітряні потоки та механічні засоби переміщення зерна, швидко заражаючи великі обсяги продукції у сховищах.

Основна шкода від Thermomyces lanuginosus проявляється у значному зниженні якості зерна, що супроводжується втратою його посівних та харчових властивостей.

Процес життєдіяльності гриба призводить до появи затхлого запаху, що робить продукцію непридатною для переробки на борошно чи використання як корму.

При тривалому ураженні відбувається руйнування білкових та вуглеводних компонентів, що значно знижує енергетичну цінність зернової культури.

Можливе виділення грибом продуктів метаболізму, які можуть бути токсичними для людей та тварин, що ставить під загрозу безпеку кінцевого продукту.

Наслідком розвитку хвороби є також втрата схожості насіння, що унеможливлює використання уражених партій як посівного матеріалу наступного сезону.

Головною стратегією профілактики є забезпечення стабільного низького рівня вологості зерна шляхом професійного сушіння на етапі приймання врожаю.

Необхідно впроваджувати системи активного вентилювання в елеваторах, що дозволяє виводити надлишкове тепло та підтримувати температурний баланс всередині буртів.

Ретельне очищення зерна від органічних та мінеральних домішок є критично важливим, оскільки саме вони найчастіше стають осередками початкового зараження.

Регулярний лабораторний контроль за станом партій зерна під час тривалого зберігання дозволяє виявити ранні ознаки пліснявіння і запобігти епіфітотії.

• Контроль вологості зерна (не вище 13-14%).
• Систематичне переміщення зернової маси для охолодження.
• Дезінфекція складських приміщень перед завантаженням.
• Використання сучасних датчиків температури в елеваторах.