Стеблова сажка проса

Стеблова сажка проса проявляється у фазі виходу в трубку або кущіння, коли на стеблах, піхвах листків та суцвіттях утворюються характерні здуття. Ці утворення часто мають видовжену форму і прикриті епідермісом рослини.

У процесі дозрівання епідерміс розривається, оголюючи темну, майже чорну спорову масу збудника. Внутрішня частина здуття складається з щільної колумели, яка залишається після розпилення спор.

Уражені рослини часто сильно кущаться, набувають карликового вигляду і значно відстають у рості порівняно зі здоровими екземплярами. У деяких випадках спостерігається деформація всієї надземної частини рослини.

Суцвіття в уражених рослин часто не розвиваються повноцінно або взагалі не виходять з піхви верхнього листка. Це призводить до відсутності утворення зерна на уражених стеблах.

Виявити хворобу можна при уважному огляді посівів у першій половині вегетації, оскільки ближче до збирання велика частина спор розноситься вітром, залишаючи лише залишки порожніх оболонок.

Збудником хвороби є гриб-базидіоміцет Sphacelotheca macrospora. Він належить до групи сажкових грибів, що спеціалізуються на ураженні злакових культур.

Інфекція зберігається в ґрунті у вигляді спор (теліоспор), які здатні зберігати життєздатність протягом кількох років. Також джерелом зараження можуть бути спори, що знаходяться на поверхні насіння.

Зараження проса відбувається в початковий період росту, коли проросток ще дуже ніжний, а грибниця проникає в апікальну меристему рослини. Процес зараження має системний характер.

Гриб розвивається всередині тканин рослини протягом усього вегетаційного періоду, поступово переміщуючись разом із точкою росту вгору в міру розвитку стебла.

До кінця вегетації грибниця перетворюється на теліоспори, які формують масу сажкових сорусів, забезпечуючи поширення інфекції на наступний сезон.

Розвитку стеблової сажки сприяє помірно волога та прохолодна погода в період проростання насіння проса. Саме в цей час створюються оптимальні умови для проникнення грибниці в проросток.

Висока вологість ґрунту під час посіву значно підвищує відсоток зараження рослин, оскільки спори гриба швидше проростають і активізують свою інфекційну здатність.

Температурний режим у діапазоні 15–20 градусів Цельсія є найбільш сприятливим для активного інфікування посівів збудником сажки.

Агротехнічні чинники, такі як глибока закладення насіння, уповільнюють їх проростання, що збільшує період сприйнятливості проростків до проникнення інфекції.

Накопичення спор у ґрунті при беззмінному вирощуванні проса на одному полі призводить до посилення епіфітотійного процесу та зниження загальної продуктивності культури.

Основна шкодочинність стеблової сажки полягає в повній втраті врожаю зерна на уражених стеблах, оскільки рослина не формує повноцінну волоть.

Хвороба призводить до різкого пригнічення загального стану посівів, зниження біомаси рослин та порушення процесів фотосинтезу через ураження вегетативних органів.

При сильному розвитку інфекції втрати зерна в господарстві можуть досягати значних показників, особливо в роки, сприятливі для поширення гриба.

Окрім прямого недобору врожаю, сажкові спори забруднюють насіннєвий матеріал, що вимагає проведення додаткових витрат на його очищення та фунгіцидну обробку.

Знижується якість отриманої продукції, що робить неможливим використання заражених партій зерна в продовольчих цілях без спеціальної переробки.

Головним методом боротьби є використання якісного, протруєного насіннєвого матеріалу фунгіцидами системної дії, які пригнічують розвиток спор.

Дотримання сівозміни дозволяє перервати цикл розвитку патогену в ґрунті, повертаючи просо на колишнє поле не раніше, ніж через 3–4 роки після останнього посіву.

Оптимальні терміни посіву, коли ґрунт достатньо прогрітий, сприяють швидкому розвитку проростків, що знижує ризик їх зараження сажкою в ґрунті.

Виведення та впровадження у виробництво сортів проса, стійких до стеблової сажки, є найбільш економічно ефективним та екологічно безпечним методом захисту.

• Глибока зяблева оранка для закладення спор.
• Своєчасне очищення насіння від домішок.
• Використання сівозмін з поверненням проса через 3-4 роки.
• Використання районованих стійких сортів.