Септоріоз білоточковий

Характерними симптомами ураження є поява світлих, майже білих плям на листі, які мають чітку межу. Навколо них часто формується жовта облямівка хлоротичної тканини.

З часом плями стають більш вираженими, на них з'являються чорні крапки — пікніди гриба. Це головна діагностична ознака септоріозу, яку видно неозброєним оком.

Уражене листя поступово відмирає, засихає та скручується. Розвиток інфекції зазвичай починається з нижніх ярусів, поступово переміщуючись на верхні листки.

При сильному ураженні патоген може колонізувати також стебла та колосся, що призводить до загального пригнічення росту та розвитку всієї рослини.

Зміна кольору тканин супроводжується зниженням метаболічної активності, що відображається на загальному стані посівів під час наливу зерна.

Збудником цієї хвороби є гриб Septoria albopunctata, що належить до класу Ascomycota. Цей патоген є спеціалізованим грибом, який паразитує на наземних органах рослин родини злакових.

Гриб зберігається в ґрунті на залишках рослин у вигляді пікнід та міцелію. Саме ці структури дозволяють патогену успішно перезимувати навіть у суворих кліматичних умовах.

Навесні, за наявності достатньої вологи, пікніди викидають конідії, які розносяться вітром або бризками дощу на здорові органи рослин. Це забезпечує поширення інфекції в межах поля.

Процес інфікування починається з проростання конідій та проникнення міцелію всередину листкової тканини через продихи або механічні пошкодження.

Біологія гриба передбачає швидке розмноження конідіями протягом усього вегетаційного періоду, що зумовлює виникнення кількох циклів зараження за один сезон.

Сприятливі умови для розвитку патогену створюються за умов тривалої вологої погоди та помірних температур повітря в межах +18…+22°C.

Густі посіви, де відсутня достатня циркуляція повітря, є зоною ризику для стрімкого поширення хвороби. Висока відносна вологість сприяє виживанню спор.

Часті опади у фазі виходу рослин у трубку значно посилюють розвиток інфекції, оскільки краплі води розносять спори на здорові листки.

Наявність великої кількості рослинних решток на поверхні поля після збору врожаю є потужним джерелом інфекційного навантаження для майбутніх сезонів.

Стресові чинники, такі як дефіцит поживних речовин або пошкодження шкідниками, роблять рослини більш вразливими до проникнення гриба.

Головна шкода полягає у суттєвому зменшенні асиміляційної поверхні листка, що безпосередньо впливає на врожайність зернових культур.

Внаслідок ураження знижується інтенсивність фотосинтезу, що призводить до неповноцінного наливу зерна та зниження його якісних показників.

Хвороба спричиняє передчасне дозрівання уражених рослин, що часто призводить до втрат при збиранні врожаю через ламкість стебел.

Знижується загальна енергія проростання зерна, отриманого з уражених полів, що негативно позначається на якості посівного матеріалу наступного року.

Масове ураження посівів може призвести до зниження загальної продуктивності поля на 20-25%, що завдає відчутних економічних збитків агровиробникам.

Дотримання сівозміни з чергуванням культур є обов'язковим елементом інтегрованої системи захисту проти даного збудника.

Якісний обробіток ґрунту, зокрема оранка, дозволяє знизити запас інфекції, прискорюючи мінералізацію рослинних залишків у ґрунті.

Використання стійких до септоріозу сортів дозволяє суттєво зменшити витрати на фунгіцидну обробку та зберегти високий рівень врожаю.

Застосування фунгіцидів під час вегетації слід планувати з огляду на погодні умови та фітосанітарний стан посівів для досягнення максимальної ефективності.

• Вибір насіння, стійкого до хвороб грибкової етіології.
• Контроль за бур'янами, що можуть бути резерваторами інфекції.
• Дотримання оптимальних термінів та норм висіву культури.