Сейридієвий некроз

Основним симптомом є пожовтіння та подальше побуріння окремих частин крони, які згодом засихають, попри регулярний полив.

У місцях ураження кора стає втиснутою, на ній утворюються темні виразки, які поступово охоплюють гілку по колу, перекриваючи живлення.

Характерною ознакою є виділення великої кількості смоли (кам'ядеча) в місцях розвитку грибкового міцелію, що свідчить про спроби рослини захиститися.

При детальному огляді на корі можна помітити скупчення пікнід, з яких при підвищеній вологості виходять спори у вигляді тонких ниток.

Без вчасного втручання хвороба поширюється на весь стовбур, що призводить до незворотного відмирання всієї рослини.

Збудниками хвороби є гриби роду Seiridium, зокрема Seiridium cardinale, які належать до класу дейтероміцетів.

Патоген проникає в рослину через механічні пошкодження кори, морозобоїни або місця живлення комах, де починає розвивати свій міцелій.

Гриб вражає камбій та кору, що призводить до поступового відмирання провідних тканин та порушення сокоруху по гілках.

На уражених ділянках формуються плодові тіла — пікніди, які виглядають як дрібні чорні крапки на поверхні відмерлої кори.

Спори поширюються за допомогою вітру, крапель дощу, а також переносяться на садових інструментах під час виконання обрізки.

Сейридієвий некроз найбільш активно розвивається за умов теплої, вологої погоди, яка сприяє швидкому проростанню спор гриба.

Ослаблені рослини, що потерпають від неправильного догляду, нестачі поживних речовин або несприятливих погодних умов, є першочерговими цілями для патогену.

Загущені посадки, де відсутня належна циркуляція повітря, створюють ідеальний мікроклімат для розмноження інфекції на хвойних культурах.

Відкриті рани на дереві, які не були вчасно оброблені, слугують вхідними воротами для гриба, особливо після проведення санітарної обрізки.

Порушення водного балансу — як надмірний полив, так і сильна посуха — значно знижують опірність рослини до грибкових захворювань.

Ця хвороба становить велику загрозу для кипарисових порід: туй, ялівців, кипарисів, кедрів, що часто використовуються у ландшафтному дизайні.

Небезпека полягає у швидкому поширенні гриба по всій ділянці, що може призвести до загибелі цілих живоплотів або декоративних композицій.

Хвороба робить рослини неестетичними, псує їхню форму, а в разі сильного ураження дерево втрачає свою декоративну цінність і стає джерелом зараження.

Насадження, уражені сейридіумом, стають слабшими, що приваблює вторинних шкідників, які ще більше прискорюють загибель дерева.

Економічні збитки в розплідниках хвойних порід можуть бути катастрофічними, оскільки інфекція швидко передається від однієї рослини до іншої.

Головною мірою контролю є видалення та знищення всіх уражених гілок з подальшою дезінфекцією місць зрізів фунгіцидами.

Важливо ретельно дезінфікувати робочий інструмент після кожної рослини, щоб запобігти механічному перенесенню спор гриба.

Використання препаратів міді (бордоська суміш та аналоги) дозволяє створити захисний бар'єр на поверхні кори, перешкоджаючи проростанню спор.

Профілактика передбачає підтримку високого рівня агротехніки: правильне живлення, дотримання інтервалів при посадці та регулярний огляд стану дерев.

• Не допускати накопичення залишків під деревами.
• Регулярно обробляти хвойні системними фунгіцидами.
• Стежити за цілісністю кори, запобігаючи пошкодженням.