Шизопармові

Початковими симптомами ураження є поява дрібних плям із хлоротичним ореолом. З часом центр плями темніє, стаючи коричневим або навіть чорним, що свідчить про глибоку загибель тканин.

На листках часто спостерігається передчасне жовтіння та опадання. Листкова пластинка в місцях некрозів може деформуватися або скручуватися, втрачаючи здатність до фотосинтезу.

При ураженні пагонів спостерігається утворення виразок, які мають видовжену форму. Кора в цих місцях стає крихкою, розтріскується, через що дерево може втрачати вологу та поживну стабільність.

На поверхні плодів хвороба проявляється у вигляді втиснутих темних плям, що з часом покриваються нальотом спор. Плоди стають непридатними для вживання та швидко псуються навіть після збору.

Загальна ознака зараження — поступове в'янення гілок або цілої рослини. В умовах високої вологості на місцях ураження можна помітити чорні плодові тіла гриба, зібрані в групи.

Родина Schizoparmaceae належить до порядку Diaporthales класу Sordariomycetes. Найвідомішим патогеном у цій групі є Schizoparme straminea, що вражає широкий спектр декоративних та плодових культур.

Це аскоміцетні гриби, які формують плодові тіла (перитеції) безпосередньо в тканинах господаря. Гриб має складний життєвий цикл, що включає статеве та безстатеве розмноження, що робить його вкрай стійким до факторів навколишнього середовища.

Зимує патоген у формі міцелію або спор на опалому листі, уражених плодах чи пошкодженій корі дерев. Навесні, за сприятливих умов, відбувається активне спороношення, що запускає процес зараження молодих тканин.

Конідії, що утворюються під час вегетації, забезпечують поширення інфекції вітром або бризками дощу. Це дозволяє грибу швидко охоплювати значні ділянки посадок протягом одного сезону.

Проникнення гриба в тканини супроводжується секрецією ферментів, які розчиняють клітинні мембрани. Це забезпечує патогену швидкий доступ до поживних речовин та призводить до швидкої некротизації ділянок зараження.

Розвиток інфекції активізується при високій вологості повітря та помірних температурах. Особливо небезпечними є періоди затяжних дощів у травні та червні, коли рослини перебувають у фазі активного росту.

Температурний оптимум для проростання спор знаходиться в межах +18...+25 градусів Цельсія. При відхиленнях у вищий або нижчий бік активність гриба знижується, але він не гине.

Загущені посадки, де відсутня циркуляція повітря, є зоною підвищеного ризику. У таких місцях вологість тримається довше, що дає грибу перевагу для швидкого проростання на вологій поверхні листя.

Механічні пошкодження, спричинені градом, шкідниками або недбалою обрізкою, створюють вхідні ворота для спор. Місця зрізів, що не були оброблені, стають першочерговими мішенями для патогена.

Послаблений імунітет рослин внаслідок нестачі мікроелементів або несприятливих погодних умов суттєво полегшує проникнення гіф патогена вглиб тканин.

Головна небезпека полягає у прогресуючому зниженні врожайності. Навіть при слабкому зараженні плоди втрачають товарний вигляд та стають непридатними для зберігання.

Пошкодження гілок призводить до порушення провідної системи дерева, що в майбутньому спричиняє всихання окремих частин крони. Це негативно впливає на загальний розвиток рослини.

Інфекція здатна накопичуватися в ґрунті та рослинних рештках, що робить проблему багаторічною. Без вчасного втручання патоген може знищити значну частину саду за 2-3 сезони.

Хвороба ускладнює догляд за рослинами, оскільки вимагає постійної дезінфекції інструментів та витрат на фунгіциди. Також існує ризик передачі інфекції на інші здорові види рослин у саду.

Економічні збитки зростають через необхідність заміни загиблих екземплярів, що потребує додаткових витрат на садивний матеріал та час на його відновлення.

Основним методом контролю є сувора санітарія. Необхідно вчасно видаляти та знищувати усі уражені частини рослин, включаючи опале листя, де зберігаються спори.

Регулярна обрізка має проводитися з дотриманням правил дезінфекції інструменту. Після проведення обрізки місця зрізів обов'язково обробляються садовим варом або спеціальними фунгіцидними пастами.

Хімічний захист передбачає використання препаратів на основі міді (Бордоська суміш, хлорокис міді) та системних фунгіцидів, що зупиняють розвиток грибниці всередині тканин.

• Проведення ранньовесняних профілактичних обробок саду.
• Використання фунгіцидів системної дії в період вегетації.
• Підтримання достатньої аерації крони шляхом правильного формування.
• Внесення калійних добрив для зміцнення клітинних стінок.

Біологічний підхід передбачає використання препаратів на основі корисних грибів-антагоністів, які створюють конкуренцію патогену та стримують його поширення на початкових етапах зараження.