Сапролегніоз

Візуально хвороба проявляється у вигляді білого, ватоподібного нальоту на підземних або прикореневих частинах рослини, що знаходяться у волозі.

Уражені тканини швидко стають м’якими, виділяють специфічний запах і перетворюються на слизисту масу через руйнування клітинних стінок.

При ураженні насіння спостерігається відсутність схожості або негайна загибель проростків відразу після того, як корінець виходить з насіннєвої оболонки.

Молоді рослини в’януть і падають, при цьому на їхніх стеблах можна помітити характерну перетяжку, вкриту пухнастими гіфами патогена.

У дорослих екземплярів спостерігається виражена коренева гниль, яка призводить до хлорозу листя та загального пригнічення росту культури.

Сапролегніоз спричиняється ооміцетами родини Saprolegniaceae, які за своєю природою ближчі до водоростей, ніж до класичних грибів.

Ці патогени ведуть факультативно-паразитичний спосіб життя, легко переходячи від сапротрофного харчування до ураження живих тканин ослаблених рослин.

Збудники утворюють зооспори з джгутиками, які здатні до активного пересування у водному середовищі до місця впровадження в рослину.

Крім безстатевого розмноження, патоген утворює стійкі ооспори, що дозволяють йому виживати в несприятливих умовах протягом багатьох років.

Біологічна стійкість цих мікроорганізмів робить їх надзвичайно небезпечними мешканцями ґрунту, що важко піддаються повному знищенню.

Найбільш сприятливими умовами для спалаху інфекції є постійне перезволоження ґрунту та відсутність достатньої вентиляції в парниках.

Температурний режим у межах +10...+15 градусів часто вважається оптимальним для активізації зооспор, що послаблює рослини більше, ніж патоген.

Загущені посіви та відсутність доступу сонячного світла створюють мікроклімат, в якому розмноження грибоподібних організмів стає неконтрольованим.

Використання сирого, холодного ґрунту без попереднього прогрівання сприяє швидкому ураженню насіння, що тільки-но проросло.

Високий рівень кислотності ґрунту та надлишок азотних добрив можуть додатково стимулювати розвиток ооміцетів у прикореневій зоні.

Головна шкода полягає у знищенні посівів на етапі проростання, що змушує аграріїв проводити повторний посів та нести значні фінансові витрати.

Хвороба здатна знищити розсаду протягом лічених діб, що робить її однією з найбільш агресивних інфекцій у закритому ґрунті.

Вторинне ураження коріння послаблює імунітет рослин, роблячи їх вразливими до нападу шкідників та інших хвороб бактеріального походження.

Поширення збудника через поливну воду та інвентар створює ризик епіфітотії в масштабах цілого тепличного господарства.

Втрата врожаю через сапролегніоз може досягати критичних значень, роблячи вирощування певних культур економічно невигідним.

Профілактика повинна включати обов’язкове знезараження субстрату перед посівом методом термічної обробки або використанням біофунгіцидів.

Необхідно ретельно стежити за рівнем вологості, уникаючи «болота» в горщиках чи на грядках, забезпечуючи якісний дренаж.

Застосування хімічних засобів захисту, що містять металаксил або інші діючі речовини проти ооміцетів, дає змогу швидко локалізувати вогнище.

Рекомендується використовувати якісний, відкалібрований насіннєвий матеріал, оброблений протруйниками, що мають системну дію.

• Своєчасне проріджування розсади.
• Покращення аерації ґрунту.
• Дезінфекція тари та інструментів.
• Контроль чистоти поливної води.