Ризоктоніоз

Перші симптоми проявляються у вигляді побуріння насіння або проростків, що нерідко призводить до загибелі рослин ще до появи над поверхнею ґрунту. Це одна з головних причин появи «плішин» у посівах.

На коренях та підземній частині стебла виникають темно-коричневі вдавлені плями, які згодом зливаються. Уражені тканини стають ламкими, що призводить до вилягання посівів.

У дорослих рослин хвороба проявляється через загальне пригнічення, пожовтіння листя та відставання у рості. Коренева система поступово руйнується, втрачаючи здатність поглинати воду та поживні речовини.

На поверхні уражених частин іноді можна помітити павутинний наліт, який складається з міцелію патогена. Це характерно для умов високої вологості ґрунту під час вегетаційного періоду.

При сильному ураженні коренева шийка стає дуже тонкою і темною. Це явище часто називають «чорною ніжкою», що призводить до швидкої загибелі рослини.

Збудником захворювання є ґрунтові гриби роду Rhizoctonia, зокрема вид Rhizoctonia fusispora. Це паразит, що характеризується широкою спеціалізацією та здатністю тривалий час виживати в ґрунті.

Гриб утворює стійкі склероції, які зберігають життєздатність у несприятливих умовах. При проростанні вони дають міцелій, який активно колонізує органічні залишки та кореневу систему культурних рослин.

Патоген має високу ферментативну активність, завдяки чому легко руйнує клітинні стінки рослин. Це дозволяє йому швидко поширюватися всередині тканин, спричиняючи некрози та відмирання.

Поширення збудника в агроценозах відбувається через інфіковане насіння, розсаду або ґрунт, що переноситься сільськогосподарською технікою. Міцелій може розвиватися в широкому діапазоні температур.

Біологічна стійкість цього гриба до багатьох зовнішніх факторів робить його небезпечним об'єктом, здатним швидко накопичуватися в полях при порушенні технології обробітку ґрунту.

Розвитку хвороби сприяють тривалі періоди високої вологості ґрунту. Перезволоження створює умови для швидкого розростання грибниці та її переходу до активної паразитичної фази.

Оптимальні температурні умови для патогена знаходяться в межах 15-22 градусів тепла. Проте він здатен переносити і нижчі температури, сповільнюючи свій ріст, але не гинучи.

Важливим фактором є наявність у ґрунті великої кількості свіжих рослинних залишків. Саме вони слугують «базою» для накопичення інфекційного потенціалу гриба.

Щільний, безструктурний ґрунт із низьким вмістом кисню сприяє поширенню ризоктоніозу, оскільки коріння рослин у таких умовах ослаблене і стає легкою здобиччю для паразита.

Порушення сівозміни, при якому висаджуються чутливі до хвороби культури одна за одною, призводить до критичного накопичення спор та склероціїв у верхньому шарі ґрунту.

Ризоктоніоз завдає великих збитків сільському господарству через значне зниження густоти стояння рослин. Це зменшує потенційний врожай ще на етапі сходів.

Хвороба суттєво знижує якість продукції: коренеплоди втрачають товарний вигляд, а зернові — масу тисячі зерен. Пошкоджена продукція має низькі смакові та технологічні властивості.

Під час зберігання врожаю ризоктоніоз провокує розвиток вторинних гнилей. Це призводить до псування великих партій продукції та значних фінансових втрат для виробників.

Пошкодження кореневої системи призводить до порушення фізіологічних процесів в рослині, що робить її вразливою до посухи та інших несприятливих стресових чинників.

Боротьба з патогеном вимагає додаткових витрат на фунгіциди та зміну технологічних карт, що підвищує собівартість вирощування сільськогосподарських культур.

Основна стратегія контролю базується на агротехнічних методах, зокрема на вирощуванні стійких сортів та дотриманні правильного чергування культур у сівозміні.

Передпосівна обробка насіння ефективними фунгіцидами системної дії є обов'язковою умовою для мінімізації ризиків на початкових етапах розвитку рослин.

Важливо забезпечити добрий дренаж ґрунту та уникати надмірного поливу, щоб не створювати сприятливого для гриба середовища в прикореневій зоні.

Глибока оранка допомагає загорнути інфіковані рештки в нижні шари ґрунту, де вони швидше перегнивають і втрачають здатність до поширення інфекції.

• Використання сидератів для оздоровлення ґрунту.
• Регулярне внесення органічних та мінеральних добрив.
• Застосування біопрепаратів-антагоністів.
• Очищення техніки від залишків ґрунту після роботи на заражених полях.