Ризоктоніозна коренева гниль

Перші ознаки ураження стають помітними на прикореневій частині стебла у вигляді характерних світло-бурих або коричневих плям. З часом вони набувають овальної форми та чіткої темної облямівки, що нагадує «вічко».

Уражені тканини стебла поступово розм’якшуються, що призводить до втрати тургору та вилягання рослин. Нижнє листя починає жовтіти та передчасно відмирати через порушення водного обміну в рослині.

За умови підвищеної вологості на плямах може спостерігатися слабкий сірий наліт міцелію. Сама зона ураження стає крихкою, що часто спричиняє перелом стебла в місці контакту з ґрунтом.

Коренева система уражених рослин виглядає недорозвиненою, коріння набуває коричневого забарвлення і поступово загниває. Це критично знижує здатність рослини засвоювати воду та елементи живлення.

На фазі наливу зерна спостерігається «білоколосся», при якому колос виглядає знебарвленим, а зернівки в ньому залишаються щуплими. Нерівномірність розвитку посівів є частим симптомом ризоктоніозу.

Збудником захворювання є ґрунтовий гриб Rhizoctonia cerealis, який належить до класу базидіоміцетів. Патоген має здатність тривалий час виживати у ґрунті та на рослинних рештках у формі міцелію або склероціїв.

Цей гриб характеризується високою пластичністю до умов навколишнього середовища, що дозволяє йому розвиватися в широкому діапазоні температур. Він вражає кореневу систему та прикореневу частину стебла рослин.

Гриб не утворює конідій, тому його поширення відбувається переважно через вегетативний ріст грибниці у ґрунтових капілярах. Міцелій патогена легко переходить з інфікованих решток на корені молодих рослин.

Основними резерваторами інфекції в агроекосистемах є посіви озимих зернових культур, включаючи пшеницю, ячмінь та жито. Крім того, гриб успішно паразитує на багатьох видах бур’янів родини злакових.

Біологічна стійкість Rhizoctonia cerealis робить його одним із найнебезпечніших ґрунтових патогенів. Його здатність до сапротрофного живлення дозволяє йому накопичуватися в ґрунті незалежно від наявності основної культури.

Розвитку хвороби сприяє прохолодна та волога погода, особливо в осінній період під час появи сходів озимих. Температурний режим у межах +5...+15 градусів є оптимальним для інтенсивного росту патогена.

На важких, перезволожених та кислих ґрунтах ризоктоніоз поширюється значно швидше. Погане структурування ґрунту та відсутність дренажу створюють ідеальні умови для розвитку інфекції.

Порушення сівозміни, зокрема насичення її зерновими культурами, призводить до накопичення патогена. Короткий період ротації не дає можливості ґрунтовим мікроорганізмам-антагоністам пригнітити розвиток гриба.

Посів озимих у занадто ранні або занадто пізні терміни може сприяти посиленню хвороби через несприятливий для рослин, але сприятливий для гриба розвиток. Загущені посіви погіршують провітрюваність прикореневої зони.

Надлишкове внесення азотних добрив без балансу фосфору та калію знижує стійкість клітинних стінок до проникнення міцелію. Використання неякісного посівного матеріалу з інфекцією є прямим джерелом поширення хвороби.

Шкідливість Rhizoctonia cerealis виражається у суттєвому зниженні врожайності зернових. Через ураження провідних систем рослини не отримують достатньої кількості поживних речовин для повноцінного наливу зерна.

Масове вилягання посівів значно ускладнює процес збирання врожаю. Це призводить до зростання втрат під час проходу комбайнів, а також до погіршення якості зібраного зерна через контакт із вологим ґрунтом.

Хвороба послаблює стійкість посівів до несприятливих умов зимівлі. Ослаблені рослини часто гинуть під час критичних морозів, що призводить до зрідженості посівів та необхідності пересіву полів.

Економічні збитки також включають необхідність проведення додаткових витрат на обробку посівів фунгіцидами. Якість зерна, ураженого ризоктоніозом, часто не відповідає стандартам продовольчої пшениці.

Наявність патогена в ґрунті створює тривалий ризик для майбутніх урожаїв. Поля, на яких спостерігається сильний розвиток хвороби, вимагають тривалого виведення з інтенсивного використання зернових.

Основою захисту є впровадження науково обґрунтованої сівозміни. Чергування зернових із бобовими, технічними культурами або сидератами сприяє очищенню ґрунту від інфекції.

Використання якісного протравленого насіння є найефективнішим заходом. Системні протруйники забезпечують тривалий захисний ефект для молодих паростків у найвразливіший період росту.

Агротехнічні заходи мають бути спрямовані на прискорення розкладання рослинних решток у ґрунті. Глибока оранка або якісне дискування сприяють швидшому руйнуванню джерел живлення для патогена.

Важливим є дотримання оптимальних строків сівби та норм висіву, що дозволяє уникнути загущення посівів. Регулювання кислотності ґрунту шляхом вапнування створює менш сприятливі умови для розвитку гриба.

Фунгіцидні обробки за вегетацією проводяться при виявленні ознак хвороби, переважно у фазі кущення. Використання препаратів на основі різних хімічних груп запобігає виникненню резистентності у збудника.