Рамуляріоз ревеню

Перші симптоми з'являються на листках у вигляді дрібних округлих плям червонувато-коричневого кольору. З часом плями розростаються і можуть досягати 10 мм у діаметрі.

Типовою ознакою є світлий центр плями, оточений темною, часто червонувато-фіолетовою облямівкою. Це головний діагностичний маркер, що відрізняє рамуляріоз від інших плямистостей.

За високої вологості на нижньому боці листка в центрі плям з'являється сірувато-білий наліт — це конідіальне спороношення гриба. У суху погоду цей наліт може бути непомітним.

При прогресуванні хвороби плями зливаються, охоплюючи великі площі листової пластинки, що викликає передчасне всихання та відмирання листків.

• Поява червоно-бурих плям із білим центром.
• Пожовтіння тканин навколо зони ураження.
• Злиття плям та некроз тканин листка.
• Поява нальоту спороношення у вологі умови.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Ramularia rhei, який належить до класу гіфоміцетів. Патоген спеціалізується на ураженні ревеню, зимуючи на рослинних рештках у формі міцелію або конідій.

Протягом вегетації гриб поширюється конідіями, які переносяться вітром, краплями дощу або комахами на здорові тканини рослини. Інфекція може зберігатися в ґрунті та на кореневищах багаторічних рослин.

Міцелій гриба розвивається всередині тканин листка, поступово прориваючи епідерміс для виходу органів спороношення. Це призводить до появи характерних плям, які є видимими проявами інфекції.

Біологія патогена тісно пов'язана з вологістю навколишнього середовища, оскільки конідії потребують краплинної вологи для проростання. Життєвий цикл гриба може повторюватися декілька разів за один сезон.

Спори гриба мають високу витривалість, що дозволяє їм перезимовувати навіть у суворих умовах, зберігаючись у ґрунті або на опалому листі.

Розвитку рамуляріозу сприяють помірні температури (від +15 до +22 градусів) та висока відносна вологість повітря. Ці умови є оптимальними для життєдіяльності патогена.

Тривалі дощі та ранкові роси створюють сприятливе середовище для проростання спор і масового зараження тканин. Надмірне зволоження ґрунту також послаблює опірність рослин.

Загущені посадки, де порушена циркуляція повітря, значно збільшують ризик швидкого поширення хвороби. Погане провітрювання сприяє утриманню вологи на листі.

Відсутність сівозміни та вирощування ревеню на одному місці протягом багатьох років сприяють накопиченню інфекції в ґрунті.

Нестача сонячного світла та затінення ділянок також сприяють розвитку грибкових захворювань через стабільно високу вологість мікроклімату.

Основна шкода полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листя, що безпосередньо впливає на накопичення поживних речовин у кореневищі та загальний урожай.

Сильне ураження призводить до передчасного відмирання листкового апарату, через що рослини слабшають і не можуть належним чином підготуватися до зимівлі.

Товарні якості врожаю суттєво знижуються: пошкоджене листя стає непридатним для вживання в їжу, втрачаючи свій товарний вигляд.

Хронічне зараження виснажує рослини, що з часом веде до зменшення розмірів черешків і випадання окремих кущів із плантації.

У роки з епіфітотійним поширенням хвороба може вражати до 70-80% листя, що суттєво знижує рентабельність вирощування культури.

Основним заходом профілактики є ретельне збирання та знищення рослинних решток восени, оскільки вони є головним джерелом інфекції на наступний сезон.

Необхідно суворо дотримуватися сівозміни, повертаючи ревень на попереднє місце не раніше ніж через 4-5 років.

Важливо забезпечити добру аерацію посадок, не допускаючи загущення, що сприяє швидкому висиханню листя після дощу чи роси.

При появі перших симптомів уражені листки слід негайно видаляти та знищувати, щоб запобігти розсіюванню спор по всій площі.

При потребі використовують обприскування фунгіцидами на основі міді після збору врожаю або у фази, коли немає активного наростання споживчих черешків.