Рамуляріоз еспарцету

Основною ознакою ураження еспарцету рамуляріозом є поява на листках плям округлої або неправильної форми.

Спочатку вони мають блідо-зелений або жовтуватий відтінок, поступово набуваючи коричневого або темно-бурого кольору.

З нижнього боку уражених листових пластинок утворюється сіро-білий або білуватий наліт, що складається зі спор гриба.

По мірі розвитку хвороби плями зливаються, охоплюючи великі ділянки тканини листа, що призводить до передчасного в’янення.

Сильне ураження спричиняє масове опадання листя, що послаблює рослину та значно знижує її фізіологічну активність.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Ramularia onobrychidis, що належить до порядку гіфоміцетів.

Гриб зберігається в ґрунті та на рослинних рештках, де зимує у вигляді міцелію або конідій протягом тривалого періоду.

Під час вегетації патоген поширюється конідіями, які розносяться вітром, краплями дощу або комахами на здорові рослини.

Інфекція активно проникає в тканини рослини-господаря, руйнуючи клітинні стінки та викликаючи некротичні процеси.

Цикл розвитку гриба повторюється декілька разів за сезон, дозволяючи йому швидко охоплювати посіви за сприятливих умов.

Розвитку рамуляріозу сприяють помірні температури в поєднанні з високою вологістю повітря та частими опадами.

Оптимальні умови для проростання конідій створюються при температурі від +15 до +22 градусів за Цельсієм.

Загущені посіви, де утруднена циркуляція повітря, створюють мікроклімат із підвищеною вологістю для розвитку інфекції.

Тривалі тумани та ранкові роси стимулюють активне спороутворення збудника та поширення хвороби на полі.

Порушення агротехніки, що сприяє послабленню імунітету еспарцету, значно підвищує ризик ураження цією патологією.

Рамуляріоз еспарцету завдає відчутних економічних збитків, знижуючи загальну масу зеленого корму з одиниці площі.

Ураження грибом призводить до зниження вмісту протеїну та інших поживних речовин у скошеній зеленій масі еспарцету.

Хвороба негативно впливає на насіннєву продуктивність культури, викликаючи щуплість насіння та зниження його якості.

Тривале ураження виснажує кореневу систему, що веде до зниження зимостійкості та зрідження травостою на наступні роки.

У несприятливі роки втрати врожаю сіна можуть сягати 15–25 відсотків, що робить боротьбу з патогеном важливою.

Основним методом профілактики є дотримання правильної сівозміни з виключенням беззмінних посівів еспарцету.

Важливо проводити глибоку оранку для заробляння рослинних решток, щоб запобігти зберіганню інфекційного запасу гриба.

Рекомендується вирощування сортів, які мають підвищену стійкість до плямистостей та інших грибкових захворювань.

Застосування калійних та фосфорних добрив у нормах, що відповідають потребам, підвищує опірність рослин.

• Вчасне скошування травостою для зменшення площі живлення гриба.
• Знищення бур’янів, які можуть бути резерваторами інфекції.
• Хімічне обприскування фунгіцидами в умовах інтенсивного розвитку хвороби.