Рамуляріоз буряків

Перші симптоми хвороби стають помітними на старих листках нижнього ярусу. З'являються невеликі плями, що мають сіро-буре забарвлення з темною або червонуватою облямівкою.

Згодом плями поступово розростаються до 10 мм у діаметрі. У центрі плями тканина світлішає, набуваючи попелястого кольору, що є важливим морфологічним показником.

У вологу погоду на нижньому боці листка в місцях плям утворюється характерний білий або брудно-сірий борошнистий наліт, який є джерелом вторинної інфекції.

У разі сильного розвитку захворювання плями зливаються між собою, охоплюючи майже всю площу листка. Це призводить до некрозу тканин і передчасного відмирання листкової пластинки.

Листки, що загинули, часто залишаються на рослині, що сприяє накопиченню інфекції. Поширення плямистості відбувається знизу вгору по всій розетці листя.

Збудником цієї хвороби є гриб Ramularia beticola, який належить до групи дейтероміцетів. Патоген має здатність тривалий час зберігатися в ґрунті на рештках рослин.

Гриб вражає різні види буряків: цукрові, кормові та столові. Основним способом поширення інфекції є конідії, що переносяться вітром, дощем або під час догляду за посівами.

Життєвий цикл гриба тісно пов'язаний з температурним режимом та вологістю. В умовах високої вологості конідії швидко проростають, утворюючи нові осередки зараження.

Розвиток патогена починається з проникнення гіф гриба всередину тканин листка через продихи. Після колонізації тканин гриб утворює конідіальне спороношення, що виглядає як наліт на нижній стороні листка.

Здатність гриба накопичуватися на бур'янах сімейства лободових робить контроль над чистотою полів обов'язковою складовою захисних заходів.

Для інтенсивного розвитку рамуляріозу сприятливими є прохолодні погодні умови з температурою повітря близько +15...+20 градусів Цельсія.

Надмірна вологість повітря та часті опади створюють оптимальне середовище для проростання спор та колонізації рослин грибницею.

Загущені посіви буряків мають погану аерацію, через що волога в приземному шарі затримується довше, прискорюючи темпи поширення хвороби.

Роси, що довго не висихають на листках вранці, забезпечують достатньо вологи для зараження тканин навіть без рясних дощів.

Фізіологічно ослаблені рослини, пошкоджені шкідниками або через недолік живлення, уражаються значно швидше та інтенсивніше, ніж сильні екземпляри.

Головна шкода від рамуляріозу полягає в руйнуванні хлорофілоносної тканини листя, що різко знижує інтенсивність фотосинтезу в період наливу коренеплодів.

Внаслідок ураження листкового апарату спостерігається значне зменшення маси коренеплодів та зниження їхньої цукристості.

Хвороба негативно впливає на зберігання врожаю, оскільки уражені коренеплоди мають вищий ризик розвитку вторинних гнилей під час зимового зберігання.

Економічні втрати можуть бути суттєвими, особливо в роки з епіфітотійним характером розвитку захворювання, що зменшує загальну рентабельність вирощування.

Пошкоджені листки втрачають тургор, що негативно впливає на загальний стан посівів та ускладнює подальшу механізовану обробку.

Основна стратегія захисту базується на комплексному застосуванні агротехнічних методів та хімічних фунгіцидів.

Дотримання сівозміни з поверненням буряків на поле не раніше ніж через 3-4 роки є критично важливим для зменшення інфекційного фону в ґрунті.

Глибоке осіннє орання ґрунту сприяє швидкому розкладанню рослинних решток, у яких зимує патоген, що обмежує поширення інфекції наступного року.

• Проведення моніторингу посівів для вчасного виявлення симптомів.
• Використання стійких до хвороби гібридів.
• Збалансоване мінеральне живлення (особливо калійні добрива).
• Обробка фунгіцидами при виявленні перших ознак хвороби.

Своєчасна боротьба з бур'янами, що можуть бути резерваторами інфекції, значно підвищує ефективність захисних заходів на виробничих посівах.