Пірикуляріоз щетинника

Перші ознаки проявляються як дрібні світлі плями на листках, що з часом стають видовженими та набувають бурого кольору з темною облямівкою.

При підвищеній вологості на поверхні некрозів з'являється характерний наліт оливково-сірого кольору, який є спороношенням гриба Pyricularia setariae.

Злиття окремих плям призводить до ураження значної площі листової пластини, що викликає скручування, пожовтіння та відмирання листя.

Крім листя, патоген може вражати стебла, що нерідко призводить до переломів рослин у місцях найбільшої концентрації некрозів.

Ураження суцвіть (волоті) перешкоджає нормальному розвитку зернівок, що візуально виражається у появі порожніх або недорозвинених колосків.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Pyricularia setariae, який спеціалізується на ураженні злакових культур, зокрема щетинника.

Патоген утворює численні конідії на розгалужених конідієносцях, які легко переносяться потоками повітря, краплями дощу або комахами на здорові рослини.

Гриб здатний тривалий час зберігати життєздатність у ґрунті на залишках рослин, а також у насінні, що є критичним фактором для поширення інфекції.

Механізм ураження полягає у виділенні грибом специфічних ферментів та токсинів, які руйнують оболонки клітин рослини та викликають некротичні процеси.

Розвиток грибниці відбувається всередині тканин, поступово виснажуючи рослину та блокуючи транспорт води та поживних речовин від кореневої системи до листя.

Сприятливими умовами для розвитку хвороби є температура в межах 20–28°C та відносна вологість повітря, що перевищує 85%.

Рясні роси, часті опади та тумани створюють необхідний рівень вологи для проростання спор та проникнення міцелію гриба всередину тканин.

Порушення сівозміни та монокультура призводять до накопичення інфекційного навантаження у верхньому шарі ґрунту, що провокує раннє зараження посівів.

Надмірне внесення азотних добрив, яке веде до розростання вегетативної маси, знижує природну опірність рослин до грибкових інфекцій.

Густі, погано провітрювані посіви сприяють утриманню мікроклімату, оптимального для швидкого розмноження патогена та його поширення на сусідні рослини.

Захворювання суттєво знижує фотосинтетичну активність рослин, що призводить до загальної затримки розвитку та значного недобору зеленої маси.

Внаслідок ураження погіршується якість насіння: воно стає дрібним, щуплим, втрачає схожість та енергію проростання, що шкодить наступним посівам.

При епіфітотійному розвитку хвороби можлива втрата від третини до половини врожаю зерна, що становить серйозну загрозу економічній ефективності вирощування.

Рослини, уражені пірикуляріозом, стають більш сприйнятливими до інших хвороб злаків та шкідників, що посилює загальну депресію посівів.

Втрати врожаю мають системний характер, оскільки порушується не лише кількість продукції, а й її біохімічні показники та кормова цінність.

Основою захисту є агротехнічні заходи, серед яких провідне місце займає дотримання просторової ізоляції між посівами та ретельна боротьба з бур'янами.

Використання стійких сортів дозволяє мінімізувати необхідність застосування хімічних препаратів, що є найбільш екологічним підходом.

Передпосівна обробка насіння ефективними фунгіцидними протруювачами забезпечує надійний захист молодих паростків на початкових етапах розвитку.

Застосування фунгіцидів під час вегетації є виправданим лише за умови виявлення перших ознак хвороби та сприятливих для її поширення погодних умов.

• Дотримання сівозміни з чергуванням культур.
• Якісна оранка ґрунту для знищення інфекції.
• Використання лише здорового насіннєвого матеріалу.