Смугаста плямистість ячменю

Перші ознаки хвороби проявляються у фазі кущення. На листках з'являються характерні вузькі, поздовжні хлоротичні смуги, які з часом стають жовтими, а потім бурими.

У міру розвитку гриба тканини уражених листків відмирають і розщеплюються вздовж волокон, через що листя набуває розпатланого, «лахмітного» вигляду.

Характерною ознакою є відставання уражених рослин у рості. Вони часто залишаються карликовими, не викидають колос або формують недорозвинені та порожні колосся.

За умов підвищеної вологості на смугах з'являється сірий наліт, який є конідіальним спороношенням гриба. Листя поступово засихає, починаючи з нижнього ярусу.

• Пожовтіння листкової пластинки вздовж жилок.
• Поздовжнє розщеплення тканин листка.
• Загальна затримка росту та карликовість.
• Відсутність або стерильність колоса.

Збудником захворювання є сумчастий гриб Pyrenophora graminea, конідіальна стадія якого відома як Drechslera graminea. Цей патоген спеціалізується виключно на ураженні ячменю.

Гриб зберігається у вигляді грибниці в насінні (всередині оболонки та в тканинах зернівки), а також у вигляді конідій на рослинних рештках у полі. Інфекція передається переважно через посівний матеріал.

Життєвий цикл гриба нерозривно пов'язаний із розвитком рослини-господаря. Проростання спор відбувається одночасно з проростанням насіння ячменю, і грибниця проникає в проросток, поширюючись у стебло та листки.

Протягом вегетації патоген поширюється конідіями, що розносяться вітром, хоча основний цикл інфікування завершується саме проростанням міцелію у майбутні зернівки ячменю.

Розвиток гриба включає стадію утворення апотеціїв на рештках соломи, які весною стають джерелом первинного зараження нових посівів після перезимівлі.

Найбільш сприятливими для масового зараження проростків є низькі температури ґрунту (від 5 до 12 градусів Цельсія) та висока вологість під час посівної кампанії.

При ранніх строках сівби в холодний ґрунт ризик ураження посівів смугастою плямистістю значно зростає, оскільки проростки розвиваються повільно, стаючи легкою здобиччю для патогена.

Поширення конідій протягом вегетації потребує вологої та прохолодної погоди, що сприяє швидкому утворенню спор для вторинного інфікування сусідніх рослин.

Використання сприйнятливих сортів ячменю за наявності великого запасу інфекції в насінні створює ідеальні умови для епіфітотійного розвитку хвороби.

Порушення сівозміни та залишення нерозорених решток на полі сприяють накопиченню патогена в агроекосистемі та посиленню інфекційного навантаження.

Шкодочинність захворювання полягає у суттєвому зниженні врожайності зерна, яка може сягати 30-40% і більше в роки, сприятливі для розвитку збудника.

Уражені рослини часто гинуть ще до фази виходу в трубку, що призводить до зрідженості посівів і необхідності часткового або повного пересіву площ.

Якість зерна різко падає: воно стає щуплим, дрібним, з низькою масою тисячі зерен, що знижує його товарні та фуражні якості на ринку.

Хвороба порушує процеси фотосинтезу та послаблює імунітет рослини, роблячи її вразливою до інших хвороб та несприятливих кліматичних умов.

Через передачу інфекції з насінням використання зерна з хворих полів для посіву гарантує прогресування епідемії у наступному сезоні.

Основним методом захисту є якісне протруювання насіння фунгіцидами системної дії перед сівбою, що дозволяє знищити інфекцію, яка знаходиться всередині зернівки.

Важливим агротехнічним заходом є дотримання оптимальних строків сівби, щоб проростки проходили критичну фазу в період швидкого прогрівання ґрунту.

Використання стійких або толерантних до смугастої плямистості сортів ячменю є найбільш ефективним та економічно виправданим способом боротьби.

Суворе дотримання сівозміни з поверненням ячменю на те саме поле не раніше ніж через 2-3 роки дозволяє значно знизити інфекційний фон.

Глибока оранка ґрунту сприяє пришвидшеному розкладанню рослинних решток, на яких гриб може зберігати свою життєздатність протягом певного часу.