Піренофороз стоколосу

Перші симптоми виглядають як дрібні коричневі плями, що згодом подовжуються вздовж жилок листка, набуваючи неправильної форми.

Типовою ознакою є наявність жовтого ореолу навколо некротичних плям, що часто виникає через дію метаболітів гриба.

При високій вологості в центрі плям з'являється оливково-чорний оксамитовий наліт, який є масою конідіального спороношення.

Хвороба починається з нижніх листків і поступово просувається до верхнього ярусу, охоплюючи також піхви листків.

У разі сильного ураження листки скручуються, буріють і передчасно відмирають, що призводить до загального в'янення травостою.

Збудником захворювання є гриб Pyrenophora bromi, який паразитує на видах роду Bromus (стоколос). Це небезпечний патоген, що поширюється конідіями та аскоспорами.

Гриб зберігається в ґрунті на залишках рослин у вигляді міцелію, псевдотецій та конідій, що забезпечує відновлення інфекції навесні.

Первинне зараження відбувається під час вологої погоди, коли аскоспори переносяться вітром на молоді листки стоколосу.

Патоген активно розмножується протягом вегетаційного періоду, утворюючи конідії на уражених тканинах, що призводить до вторинних заражень.

Гриб виділяє фітотоксини, які руйнують хлорофіл та викликають некротизацію тканин, що суттєво пригнічує життєдіяльність рослини.

Температурний режим у межах +18...+25°C є ідеальним для стрімкого розвитку гриба в польових умовах.

Наявність крапельної вологи на листках — обов'язкова умова для успішного проростання спор та проникнення міцелію в тканини рослини.

Тривалі періоди з частими дощами, туманами та росами в травні-червні сприяють масовому поширенню інфекції в посівах стоколосу.

Загущені посіви, де відсутня належна циркуляція повітря, накопичують вологу та створюють сприятливе середовище для патогена.

Порушення сівозміни або використання одного й того ж поля під стоколос протягом багатьох років сприяє накопиченню інфекційного запасу.

Піренофороз суттєво знижує врожайність зеленої маси стоколосу, що безпосередньо впливає на продуктивність кормових угідь.

Ураження зменшує вміст поживних речовин у сіні, оскільки пошкоджене листя втрачає значну частину білка та вітамінів.

Хвороба негативно впливає на формування насіння: воно стає щуплим, втрачає схожість і може бути носієм інфекції.

Пошкоджені рослини стають менш витривалими до посухи та зимових морозів, що призводить до випадання травостою.

Масові епіфітотії можуть знизити загальний обсяг заготівлі кормів на 20–40% залежно від погодних умов року.

Основним заходом захисту є вибір стійких до плямистостей сортів стоколосу, які демонструють кращу адаптивність.

Важливо проводити ретельне знищення рослинних решток після збирання врожаю через їх переорювання або випалювання, якщо це дозволено.

Дотримання просторової ізоляції між новими посівами та старими ураженими полями значно знижує ризик раннього інфікування.

Збалансоване мінеральне живлення, особливо фосфорно-калійні добрива, зміцнює імунітет злакових трав проти хвороб.

У промислових посівах на насіння можливе застосування дозволених фунгіцидів у фазі виходу в трубку при появі перших плям.