Іржа бартоломея

Головною ознакою ураження є поява на листках та стеблах специфічних пустул, які за кольором нагадують іржу металу.

На початковій стадії це дрібні плями, які згодом розривають шкірочку епідермісу та викидають масу спорового порошку назовні.

Колір пустул змінюється від яскраво-жовтого до бурого залежно від стадії спороношення гриба та його виду.

Листя, уражене іржею, втрачає свою зелену забарвленість, починає передчасно жовтіти, засихати та опадати, що веде до деградації вегетативної маси.

При інтенсивному ураженні рослини виглядають пригніченими, розвиток вторинних пагонів майже зупиняється через критичний дефіцит поживних речовин.

Збудником захворювання є вузькоспеціалізований гриб-паразит Puccinia bartholomaei, що належить до класу базидіоміцетів.

Це різнохазяїнний вид, який для завершення свого складного біологічного циклу потребує зміни рослин-господарів на різних стадіях розвитку.

Інфекційний цикл включає формування еціоспор на представниках родини Шорстколистих, зокрема на видах роду Lappula.

На етапі урединіоспор патоген вражає злакові рослини, швидко поширюючись у межах посівів завдяки повітряним масам.

Здатність гриба утворювати теліоспори дозволяє йому успішно перезимовувати у вигляді міцелію або спор на рослинних рештках у полі.

Розвиток Puccinia bartholomaei тісно пов'язаний з підвищеною вологістю, що є критичною умовою для проростання спор гриба.

Часті ранкові тумани та роси створюють ідеальний мікроклімат для колонізації поверхні здорових листків патогенними спорами.

Температурний режим в діапазоні від 18 до 22 градусів за Цельсієм сприяє найбільш швидкій інкубації та поширенню інфекції в посівах.

Загущення посівів погіршує циркуляцію повітря, що сприяє накопиченню вологи та провокує швидке перенесення грибка з однієї рослини на іншу.

Порушення сівозміни та залишення рослинних решток без обробки створюють резерватори для збереження інфекції від сезону до сезону.

Основна шкода від хвороби проявляється у різкому зниженні фотосинтетичної активності листкового апарату зернових культур.

Внаслідок висмоктування поживних речовин грибом спостерігається значне зниження наливу зерна, що призводить до втрати ваги 1000 зерен.

Ураження стебел порушує водний баланс, що викликає передчасне вилягання посівів та суттєве погіршення показників якості врожаю.

За умов епіфітотійного розвитку захворювання втрати зерна можуть складати від 15 до 40 відсотків залежно від фази розвитку культури.

Рослини стають менш стійкими до інших несприятливих факторів середовища, таких як посуха, високі температури або інші інфекції.

Основним заходом захисту є вирощування високопродуктивних сортів зернових, що мають генетичну стійкість до ураження іржею бартоломея.

Ретельне знищення бур'янів, особливо проміжних господарів інфекції, є обов'язковою складовою інтегрованої системи захисту посівів.

Внесення збалансованих доз мінеральних добрив, зокрема калійних, підвищує природну опірність рослин до грибкових хвороб.

Використання фунгіцидів під час вегетації дозволяє зупинити подальше поширення спор у разі загрози масового зараження посівів.

• Оранка з обертанням пласта для заорювання інфікованих решток.
• Дотримання оптимальних строків посіву для уникання піку спороношення.
• Регулярний моніторинг стану посівів у фазі кущіння та виходу в трубку.