Псевдоплеоз

Симптоми хвороби зазвичай з'являються на нижніх листках, поступово поширюючись вгору. Спочатку виникають дрібні хлоротичні цятки, які згодом темніють.

Плями мають характерний вигляд: світлий або сірий центр із чіткою темною облямівкою. З розвитком некрозу плями можуть зливатися, охоплюючи значну частину листової пластинки.

На уражених ділянках часто можна побачити дрібні чорні крапки — це плодові тіла збудника. За сильного розвитку хвороби листки передчасно жовтіють, всихають і опадають.

Поразка стебел проявляється у вигляді подовжених плям, що може спричинити ламкість та вилягання посівів у період активного росту.

• Хлоротичні плями на листках.
• Чітко виражена темна облямівка плям.
• Світлий центр некротичних зон.
• Передчасне опадання листя.
• Ламкість уражених стебел.

Збудником псевдоплеозу є гриб Pseudoplea trifolii (син. Leptosphaerulina trifolii), що належить до класу аскоміцетів. Він є поширеним паразитом, який вражає переважно бобові культури.

Гриб зберігається в ґрунті на залишках рослин у формі міцелію та плодових тіл (перитеціїв). Навесні, за сприятливих умов, у них утворюються аскоспори, які розносяться вітром і дощем.

Патоген проникає в тканини через продихи або механічні пошкодження епідермісу. Після успішного зараження він швидко розростається в міжклітинниках, виділяючи токсини, що руйнують клітини.

Цикл розвитку гриба є досить швидким, що дозволяє інфекції поширюватися на значні площі в межах одного вегетаційного сезону при випаданні опадів.

Висока пластичність збудника дозволяє йому адаптуватися до різних кліматичних зон, що робить боротьбу з хворобою комплексним завданням для агрономів.

Основним чинником поширення псевдоплеозу є висока вологість повітря та наявність роси або опадів на поверхні рослин протягом тривалого часу.

Розвиток гриба найбільш інтенсивний при температурі +20...+24°C. Саме в таку погоду спори найактивніше проростають і заражають молоді тканини.

Загущені посіви створюють сприятливий мікроклімат, що сприяє накопиченню вологи. В таких умовах гриб розвивається майже безперешкодно, утворюючи нові генерації спор.

Залишки врожаю попереднього року на полі є головним джерелом первинної інфекції, особливо в господарствах, що не використовують глибокий обробіток ґрунту.

Агротехнічні помилки, такі як внесення надмірної кількості азотних добрив без збалансування калієм, знижують природну опірність рослин до патогенів.

Хвороба суттєво знижує врожайність зеленої маси кормових трав, оскільки уражене листя втрачає фотосинтетичну активність і швидко відмирає.

Якість сіна або силосу знижується, оскільки вміст протеїну в хворих рослинах значно менший, ніж у здорових, а наявність мікотоксинів може бути небезпечною для тварин.

На насінницьких посівах псевдоплеоз призводить до формування щуплого насіння, що знижує показники схожості та енергії проростання майбутнього врожаю.

Ураження посівів у ранні фази розвитку може призвести до значного випадіння травостою, що вимагає додаткових витрат на пересів та боротьбу з бур'янами.

Економічні збитки також включають витрати на фунгіциди, які часто необхідні для збереження продуктивності багаторічних травостоїв.

Основним методом профілактики є дотримання сівозміни, що передбачає чергування культур та перерву у вирощуванні сприйнятливих бобових на одному полі до 4 років.

Глибоке заорювання рослинних залишків дозволяє суттєво зменшити кількість спор, що зимують у ґрунті, обмежуючи джерело поширення інфекції.

Використання стійких до збудника сортів залишається найбільш ефективним та екологічно безпечним методом контролю в довгостроковій перспективі.

Регулювання густоти посівів та своєчасне внесення калійних добрив зміцнює імунітет рослин і робить їх менш вразливими до проникнення патогена.

За умови масового розвитку хвороби доцільно застосовувати фунгіциди системної дії, дотримуючись регламентів безпечного використання та термінів очікування до збору врожаю.