Фітофтороз сої

Типовими симптомами є в'янення рослин, пожовтіння листя, яке згодом набуває коричневого відтінку. Уражені рослини виглядають хворими та пригніченими.

При огляді кореневої системи виявляється темна гниль. Корені стають м'якими, втрачають свою функціональність, що призводить до загального зневоднення рослини.

Часто спостерігається побуріння стебла біля самої поверхні ґрунту. Внутрішні тканини стебла при розрізі також можуть мати ознаки некрозу.

Ураження часто проявляється у вигляді ділянок зріджених посівів, де сходи гинуть ще на стадії проростка, не виходячи на поверхню.

На дорослих рослинах хвороба призводить до передчасного опадання листя та формування дуже дрібних або порожніх бобів, що суттєво знижує врожайність.

Збудником цієї хвороби є ооміцет Phytophthora sansomeana. Цей патоген є ґрунтовим організмом, який здатний виживати в ґрунті протягом багатьох років завдяки утворенню ооспор.

На відміну від багатьох інших видів фітофтори, цей патоген має широкий спектр рослин-господарів, що ускладнює контроль хвороби за допомогою стандартних сівозмін.

Життєвий цикл патогена тісно пов'язаний із рівнем вологості ґрунту. Зооспори, що утворюються в спорангіях, пересуваються у ґрунтових капілярах до кореневої системи рослин.

Проникнення інфекції відбувається через корінці, після чого міцелій швидко поширюється тканинами, спричиняючи руйнування клітин рослини.

Ооміцети типу Phytophthora є надзвичайно агресивними в умовах прохолодної та перезволоженої весни, коли ріст сої сповільнений, а умови для розвитку грибка оптимальні.

Основним чинником розвитку хвороби є надмірне зволоження ґрунту. Після злив або тривалих дощів ризик спалаху інфекції значно зростає через активність зооспор.

Погано структуровані ґрунти, схильні до ущільнення та утворення кірки, є найбільш вразливими до інфікування цим патогеном.

Температура ґрунту в діапазоні 15–22 градусів Цельсія є найбільш сприятливою для швидкого колонізування коріння сої цим збудником.

Недотримання просторової ізоляції між полями, де раніше виявлялася хвороба, сприяє перенесенню інокулюму з технікою та дощовими потоками.

Мінімальна обробка ґрунту може сприяти накопиченню патогена, якщо рослинні рештки сої не заробляються глибоко в ґрунт.

Фітофтороз викликає суттєве зниження густоти стояння, що є критичним для забезпечення цільової врожайності культури на ранніх етапах розвитку.

Рослини, що вижили після зараження, мають слабку кореневу систему, що робить їх чутливими до посухи у другій половині вегетації.

Якість зерна сої при сильному ураженні знижується через порушення обмінних процесів у рослині, що призводить до зменшення вмісту олії та білка.

Інфекція накопичується в ґрунті, перетворюючи поле на зону підвищеного ризику для вирощування сої в майбутні сезони.

Фінансові збитки включають не лише втрату врожаю, а й необхідність проведення дорогих заходів із санації ґрунту та зміни сівозміни.

Використання сортів із генетично підтвердженою стійкістю до фітофторозу залишається головним способом захисту посівів сої.

Важливим заходом є покращення дренажу полів, щоб уникнути застою води, яка є середовищем для поширення патогена.

Застосування фунгіцидних протруйників на основі металаксилу або інших речовин, ефективних проти ооміцетів, є обов'язковим у зонах ризику.

Дотримання сівозміни з перервою у вирощуванні сої на 3-4 роки суттєво знижує концентрацію ооспор у ґрунті.

• Покращення аерації ґрунту.
• Використання стійких сортів.
• Якісне протруювання насіння.
• Контроль бур'янів-резерваторів.