Фітофтороз парсіана

Зовнішні ознаки ураження часто виглядають як хлороз та пожовтіння листя, яке згодом стає бурим і опадає. Навіть при рясному поливі рослина виглядає пригніченою.

При детальному огляді кореневої системи помітно відмирання дрібних корінців. Коріння стає м'яким, набуває темно-коричневого або чорного забарвлення.

У місці переходу кореня у стовбур (коренева шийка) можуть утворюватися мокрі виразки, з яких іноді виділяється рідина або камедь (у кісточкових).

Тканини під корою на рівні ґрунту мають чітко виражену зміну кольору — вони стають темно-червоними або коричневими, що відрізняє їх від здорових тканин.

Рослина може загинути як поступово, протягом кількох місяців, так і досить швидко, якщо погодні умови сприяють агресивному розвитку інфекції.

Збудником цієї хвороби є ооміцет Phytophthora parsiana. Це мікроскопічний організм, який належить до групи псевдогрибів і є небезпечним ґрунтовим патогеном.

Цей вид відомий своєю здатністю вражати кореневу систему багатьох декоративних та плодових культур, викликаючи їх поступове в’янення та загибель.

Біологічна особливість патогену полягає в утворенні зооспор, які здатні пересуватися у ґрунтовому розчині та знаходити корені рослини-господаря.

Ооміцет утворює стійкі до несприятливих умов ооспори, що дозволяє йому залишатися життєздатним у ґрунті протягом багатьох років, навіть за відсутності основної культури.

Патоген активно колонізує тканини коріння, руйнуючи провідні пучки, що блокує надходження води та мінеральних елементів до надземної частини рослини.

Висока вологість ґрунту є головним чинником, що сприяє розвитку фітофторозу. Застій води в зоні коренів створює ідеальні умови для розмноження зооспор.

Температурний режим у межах 18–25°C вважається найбільш сприятливим для швидкої колонізації кореневої системи патогеном Phytophthora parsiana.

Важкі, щільні ґрунти з поганою аерацією сприяють розвитку хвороби, оскільки в них довше зберігається волога та гірше розвивається здорова коренева система.

Механічні пошкодження коренів під час розпушування ґрунту або пересаджування відкривають шлях для проникнення інфекції в рослину.

Використання інфікованого посадкового матеріалу або полив водою із відкритих водойм, у які потрапили спори гриба, призводять до швидкого поширення патогену.

Головна небезпека полягає у швидкій втраті продуктивності рослин. У промислових розплідниках хвороба може знищити значну частину молодих саджанців.

Дорослі дерева, які страждають від фітофторозу, поступово втрачають життєздатність, що веде до зниження врожаю та зменшення розміру плодів.

Інфекція створює епіфітотійні вогнища, які важко локалізувати, оскільки збудник здатний поширюватися разом із поливною водою та залишками ґрунту.

Тривале перебування патогену у ґрунті унеможливлює вирощування чутливих культур на одній ділянці протягом тривалого часу без проведення глибокої дезінфекції.

Загибель дерев від кореневої гнилі створює серйозні фінансові збитки для садівників через необхідність повної заміни насаджень на заражених ділянках.

Основним методом боротьби є суворе дотримання агротехнічних вимог, зокрема забезпечення відмінного дренажу та уникання надмірного перезволоження ґрунту.

Використання виключно сертифікованого, здорового посадкового матеріалу є запорукою відсутності патогену на ділянці протягом довгих років.

У разі появи симптомів необхідно застосовувати фунгіциди системної дії, зокрема препарати на основі металаксилу або фосфоритів, згідно з регламентом.

Санітарна гігієна, включаючи очищення інструментів після роботи з хворими деревами, суттєво обмежує можливість подальшого поширення інфекції.

• Впровадження крапельного зрошення.
• Використання біопрепаратів для оздоровлення ґрунту.
• Мульчування для запобігання поширенню спор з краплями дощу.
• Видалення хворих рослин разом із прикореневою грудкою землі.