Пертузарія дірчаста

Першою ознакою є поява на корі плям світлого кольору, які мають шорстку та щільну текстуру.

З часом ці колонії розростаються, охоплюючи великі ділянки стовбура або скелетних гілок, особливо на старіших деревах.

При детальному огляді можна побачити дрібні отвори на поверхні лишайника, в яких знаходяться органи спороношення грибного компонента.

Межі колоній часто окреслені чіткою темною лінією, що є характерною морфологічною ознакою пертузарії дірчастої.

Лишайник найчастіше оселяється в місцях, де кора має тріщини, де може затримуватися волога та частинки пилу.

Пертузарія дірчаста (Pertusaria pertusa) — це не хвороба в агротехнічному значенні, а вид лишайників, що належить до групи накипних епіфітів.

Цей організм є симбіозом гриба та водорості, що використовує стовбур дерева лише як поверхню для росту, не паразитуючи на тканинах рослини.

Лишайник отримує поживні речовини з атмосфери та продуктів фотосинтезу, тому він не завдає прямої шкоди обміну речовин дерева.

Біологічно він розвивається дуже повільно, формуючи на поверхні кори щільний талом сірого або білуватого кольору.

Особливістю цього виду є розвиток апотеціїв у формі невеликих поглиблень, які нагадують дірочки, звідки й походить назва організму.

Висока відносна вологість повітря є головною умовою для успішного розвитку та розмноження лишайника в умовах саду.

Чисте повітря без значного забруднення сприяє його поширенню, тому наявність лишайників часто вказує на гарну екологію місцевості.

Наявність відмерлої кори та відсутність догляду за поверхнею стовбура створюють ідеальні умови для прикріплення спор та розвитку талому.

Погано провітрювані, загущені крони дерев затримують вологу, що стимулює ріст епіфітної флори на нижніх та скелетних гілках.

Температурний режим помірного поясу дозволяє лишайнику зберігати життєздатність протягом усього року, незважаючи на сезонні коливання.

Прямої патогенної дії на дерево пертузарія дірчаста не чинить, оскільки вона не проникає в глибокі шари кори та камбій.

Шкода може проявлятися лише побічно, через створення середовища для розмноження шкідників, що ховаються під щільним шаром талому.

Надмірне заросління стовбурів може призводити до застою вологи, що в деяких випадках сприяє розвитку вторинних гнильних хвороб кори.

З естетичної точки зору сильне поширення лишайника робить вигляд дерева занедбаним, що негативно впливає на декоративність саду.

У випадках, коли лишайник займає більшу частину поверхні кори, це може бути індикатором зниження життєвих сил дерева через вік або погані умови.

Боротьба з лишайниками не передбачає використання отрутохімікатів, оскільки це не паразитичні гриби чи бактерії.

Головним заходом є механічне очищення кори за допомогою скребків під час проведення зимової або ранньовесняної обрізки дерев.

Побілка стовбурів вапняним молоком ефективно перешкоджає прикріпленню нових спор лишайника до поверхні дерева.

Важливо забезпечити регулярне проріджування крони для вільного доступу повітря та світла, що робить умови менш сприятливими для розвитку лишайників.

• Механічне очищення стовбурів від лишайників.
• Регулярна санітарна обрізка крон.
• Використання побілки для захисту кори.
• Підтримка оптимальної густоти насаджень.