Пероноспороз сої

Перші ознаки ураження з’являються на сім’ядолях у вигляді дрібних жовтуватих плям, які згодом темніють і вкриваються нальотом.

На справжніх листках виникають хлоротичні плями, що часто обмежені жилками, через що набувають кутастої форми.

З нижнього боку листка в місцях ураження утворюється сірувато-фіолетовий наліт, що складається зі спороношення гриба.

У разі інтенсивного розвитку хвороби плями зливаються, листя жовтіє та передчасно засихає, що прискорює відмирання вегетативної маси.

На бобах усередині стулок утворюється плівка з ооспор, що призводить до інфікування насіння та погіршення його якості.

Збудником хвороби є ооміцет Peronospora manshurica. Цей патоген є спеціалізованим паразитом, що вражає виключно представників роду Glycine.

Інфекція зберігається у ґрунті та на рослинних рештках завдяки утворенню ооспор, які мають високу стійкість до несприятливих погодних факторів.

Протягом вегетації хвороба поширюється за допомогою конідій, які розносяться вітром та краплями дощу на значні відстані.

Гриб проникає в тканини рослин через продихи, де утворює розгалужений міцелій, що висмоктує поживні речовини з клітин господаря.

Висока біологічна пластичність патогена дозволяє йому швидко адаптуватися до умов середовища, що ускладнює повне викорінення інфекції.

Найбільш сприятливими для розвитку патогена є помірні температури в межах +18...+22°C та висока вологість повітря.

Тривалі дощі, ранкові тумани та рясні роси створюють необхідний рівень вологості для проростання конідій на поверхні листя.

Хвороба активніше розвивається у загущених посівах, де недостатня циркуляція повітря сприяє тривалому утриманню вологи.

Недотримання просторової ізоляції між посівами сої минулих років значно підвищує ризик раннього ураження молодих рослин.

Надмірне азотне живлення при дефіциті фосфору та калію послаблює імунітет рослин, роблячи їх вразливішими до інфекцій.

Шкодочинність пероноспорозу проявляється у виснаженні рослин та зниженні фотосинтетичної активності через руйнування тканин листка.

Зменшення асиміляційної поверхні призводить до недорозвинення бобів та формування дрібного, щуплого насіння з низькою енергією проростання.

Втрати врожаю при сильному ураженні можуть становити від 10% до 25%, залежно від сортових особливостей та погодних умов сезону.

Інфіковане насіння має гірші товарні показники, знижений вміст олії та білка, що негативно впливає на його подальше використання.

Сильне ураження в першій половині вегетації спричиняє затримку росту рослин та їх передчасне старіння.

Використання сортів сої, стійких або толерантних до пероноспорозу, є найефективнішим способом запобігання втратам врожаю.

Дотримання сівозміни з поверненням сої на те саме поле не раніше ніж через 3-4 роки значно знижує запас інфекції у ґрунті.

Ретельне передпосівне протруювання насіння фунгіцидами системної дії дозволяє захистити проростки від раннього зараження.

Використання якісного посівного матеріалу, вільного від ооспор гриба, є критично важливим для запобігання поширенню хвороби.

• Проведення фунгіцидних обробок у період вегетації при появі перших симптомів.
• Знищення рослинних решток шляхом глибокої оранки.
• Оптимізація густоти стояння рослин для кращого провітрювання.