Пельтігералес

Зовнішні ознаки виражаються у появі на корі дерев або поверхні ґрунту великих, часто шкірястих лопатей різного кольору.

Слоевище має чітко окреслені краї, іноді з піднятими краями, що створює характерний візерунок на стовбурах.

Під впливом вологи лишайники стають м'якими та яскравими, а в суху погоду — ламкими та тьмяними.

Відсутність гниття, некрозів чи деформації тканин рослини підтверджує, що перед вами не грибкова інфекція.

• Поява шкірястих пластин на корі.
• Зміна відтінку кори в місцях закріплення.
• Відсутність симптомів в'янення рослин.

Пельтігералес (лат. Peltigerales) — це порядок грибів, що входить до групи лишайників, які живуть у симбіозі з водоростями або ціанобактеріями.

Важливо розуміти, що з погляду фітопатології цей об'єкт не є збудником хвороб, оскільки він не живиться тканинами живих рослин-господарів.

Вони є епіфітами, тобто використовують поверхню рослин лише як місце для закріплення, отримуючи поживні речовини з атмосфери та вологи.

Біологічно вони відносяться до організмів, що здатні до фотосинтезу, тому їх розвиток не залежить від паразитичного способу живлення.

Агрономічне значення цих лишайників полягає лише в їхній здатності бути біоіндикаторами стану екологічної чистоти саду.

Розвиток представників Peltigerales вимагає високої вологості повітря та наявності стабільного субстрату для закріплення.

Найкраще вони розвиваються в умовах затінених садів, де сонячне світло рідко потрапляє на стовбури дерев.

Відсутність регулярного догляду, зокрема обрізки та чищення кори, сприяє поступовому розростанню цих організмів.

Оптимальні температурні умови та помірний клімат є ключовими для їхнього тривалого існування та поширення.

Високий рівень забруднення повітря сірчистими сполуками зупиняє їх розвиток, тому вони зустрічаються лише в екологічно чистих зонах.

Пряма шкода для плодових та декоративних культур від Пельтігералес мінімальна, оскільки вони не проникають у внутрішні тканини.

Проте, значне покриття стовбура може заважати нормальному повітрообміну кори, що теоретично знижує її фізіологічну активність.

Лишайники можуть створювати сприятливі умови для розмноження шкідників, які ховаються в їхніх складках протягом зимового періоду.

Естетичний вигляд саду при надмірному розростанні лишайників погіршується, що вимагає проведення додаткових заходів з очищення.

В цілому, вони є наслідком старіння дерева або порушення агротехнічних норм, а не причиною захворювання рослин.

Найбільш ефективним методом контролю є регулярне механічне очищення стовбурів дерев спеціальними скребками в період спокою.

Білування штамбів вапняним розчином з додаванням фунгіцидів на основі міді є надійним методом профілактики їх появи.

Обрізка хворих та загущених гілок забезпечує кращу вентиляцію та освітлення, що робить умови для лишайників непридатними.

Застосування розчинів мідного купоросу після обрізки допомагає знищити спори та вегетативні органи лишайників на поверхні дерева.

Підтримка загального здоров'я рослин через підживлення та полив мінімізує ймовірність їхнього колонізування подібними епіфітами.