Стеблова гниль рису

Первинні симптоми ураження виявляються у вигляді невеликих плям коричневого кольору, які з'являються на листкових піхвах у зоні контакту з водою.

Згодом некротичні плями поширюються на стебло, набуваючи темного, часто майже чорного кольору. Внутрішня частина стебла стає крихкою та заповнюється міцелієм.

Однією з найхарактерніших ознак є наявність дрібних чорних склероціїв, які розвиваються всередині стебла, що часто призводить до його передчасного руйнування.

Уражені рослини мають пригнічений вигляд, спостерігається передчасне жовтіння листя та загальне ослаблення фізіологічних функцій культурної рослини.

При ураженні генеративних органів спостерігається недорозвиненість волоті, що супроводжується пустозернистістю або формуванням щуплого зерна низької якості.

Збудником цієї хвороби є гриб Nakataea sigmoidea, який раніше класифікувався як Leptosphaeria salvinii. Цей патоген належить до групи сумчастих грибів і є надзвичайно небезпечним для рисових агроценозів.

Головним джерелом інфекції в полі є склероції, які мають надзвичайно високу здатність до виживання. Вони здатні зберігатися у ґрунті та на рештках рослин протягом декількох сезонів поспіль.

На початку вегетаційного періоду склероції спливають на поверхню води в чеках, де вони починають проростати, випускаючи гіфи, що проникають у нижню частину стебла.

Гриб має здатність до швидкого розмноження конідіями, що забезпечує вторинне зараження рослин під час теплої та вологої погоди протягом літа.

Окрім рису, патоген може виживати на деяких видах бур'янів, що робить санітарний стан полів одним із ключових аспектів фітосанітарного контролю.

Розвиток захворювання тісно пов'язаний із гідротермічним режимом. Висока вологість повітря та постійне перебування стебла у воді є сприятливими факторами для гриба.

Температурний режим у межах +25...+30 градусів Цельсія є оптимальним для проростання склероціїв та активного колонізування тканин рослини.

Надлишкове внесення азотних добрив посилює сприйнятливість рису, оскільки це призводить до формування більш м'яких тканин, які легше долаються ферментами гриба.

Загущені посіви створюють локальний мікроклімат із підвищеною вологістю, що стає ідеальним середовищем для активного поширення інфекції від рослини до рослини.

Часті коливання рівня води в чеках сприяють переміщенню склероціїв по полю, що веде до рівномірного зараження всієї площі посіву.

Шкодочинність патогена полягає у фізичному пошкодженні стебла, що спричиняє його вилягання, яке може охоплювати значні ділянки посівів.

Порушення провідної системи стебла перешкоджає нормальному надходженню поживних речовин до волоті, що негативно позначається на врожайності.

Окрім втрат у вазі зерна, значно знижуються його посівні та технологічні якості, що робить урожай менш придатним для тривалого зберігання та переробки.

У роки з епіфітотійним розвитком хвороби втрати врожаю можуть сягати критичних значень, роблячи вирощування культури економічно невигідним.

Постійне накопичення інфекційного фону в ґрунті вимагає запровадження витратних методів боротьби у наступні роки для стримування розмноження гриба.

Ефективним заходом є проведення якісної обробки ґрунту, зокрема глибокої оранки, що дозволяє мінімізувати кількість склероціїв у верхньому шарі ґрунту.

Використання стійких сортів залишається найбільш екологічним та ефективним методом захисту, який знижує потребу в застосуванні пестицидів.

Дотримання раціональних норм внесення азотних добрив запобігає надмірному розростанню вегетативної маси, що робить рослини менш вразливими.

Систематичне осушення чеків у певні фази розвитку рослин дозволяє перервати цикл розвитку патогена, що потребує води для успішної інфекції.

У разі інтенсивного ураження рекомендується застосування фунгицидів системної дії, які забезпечують надійний захист протягом критичного періоду розвитку рису.