Ліхеномфалія

Зовнішні ознаки ураження проявляються у вигляді появи специфічного зеленого або сірого нальоту на поверхні ґрунту, який є таломом лишайника.

На поверхні ґрунту часто можна помітити дрібні плодові тіла — маленькі гриби з воронкоподібними шапками. Вони є найбільш вираженим етапом життєвого циклу ліхеномфалії.

Таллом лишайника має вигляд плям, що щільно прилягають до ґрунту. Вони можуть частково обволікати стебла молодих рослин, створюючи перешкоду для їхнього росту.

Найчастіше ці ознаки спостерігаються на ділянках, де спостерігається тривале перезволоження або де ґрунт не оброблявся протягом тривалого часу.

Відсутність ознак присутності інших ґрунтових мікроорганізмів при розвитку ліхеномфалії свідчить про зміну екологічного балансу на окремій ділянці поля.

Ліхеномфалія (Lichenomphalia) — це рід базидіальних грибів, що вступають у симбіоз із водоростями, утворюючи лишайники. В агрономічному середовищі вони зазвичай сприймаються як біологічний індикатор стану ґрунту.

Організм складається з міцелію гриба та клітин водоростей. Така структура дозволяє йому виживати в екстремальних умовах, де вищі рослини можуть відчувати пригнічення через надлишок вологи.

Гриб поширюється за допомогою базидіоспор, які легко переносяться вітром на великі відстані. Після потрапляння на вологий субстрат спора проростає і починає будувати колонію лишайника.

Важливо розуміти, що ліхеномфалія не є збудником хвороб, що руйнують тканини рослин зсередини, а скоріше виступає як епіфіт або ґрунтовий покривний організм.

Розвиток цих організмів прямо пов'язаний із рівнем вологості ґрунту та стабільністю мікроклімату, що формується безпосередньо над поверхнею ріллі або луків.

Головним чинником розвитку є стабільно висока вологість поверхні ґрунту. Саме надмірне зволоження створює базу для закріплення спори гриба.

Висока освітленість ділянки сприяє розвитку фотобіонтів — водоростей, які є необхідною складовою частиною ліхеномфалії для здійснення фотосинтезу.

Відсутність регулярного механічного обробітку ґрунту сприяє тому, що лишайник вкорінюється та розростається, утворюючи щільну кірку, яку важко зруйнувати.

Кислотний показник ґрунту (pH) також впливає на розвиток; багато видів ліхеномфалії віддають перевагу дещо кислим середовищам, що є поширеним явищем у певних агрозонах.

Наявність органічних залишків на поверхні ґрунту може слугувати додатковим субстратом для початкового закріплення міцелію лишайника.

Головна шкода полягає у фізичному перекритті поверхні ґрунту. Лишайникова кірка заважає диханню коренів та нормальному вологообміну в ґрунті.

Поява ліхеномфалії може призвести до затримки прогрівання ґрунту навесні, що критично важливо для ранніх посівів зернових культур.

Вона створює конкуренцію на ранніх стадіях розвитку рослин, займаючи вільний простір на поверхні та обмежуючи проростання насіння.

Присутність цього організму часто вказує на проблеми з дренажем, що саме по собі є негативним фактором для більшості сільськогосподарських культур.

У разі інтенсивного розростання лишайник може пригнічувати корисну мікрофлору ґрунту, що негативно впливає на загальний стан родючості.

Найефективнішим методом боротьби є глибокий або поверхневий обробіток ґрунту, який механічно руйнує таломи лишайника.

Поліпшення гідрологічного режиму та меліорація полів дозволяють усунути умови, сприятливі для розвитку цього гриба.

Вапнування кислих ґрунтів є дієвим способом зробити середовище непридатним для колонізації більшістю видів ліхеномфалії.

Використання агротехнічних заходів, таких як густі посіви, допомагає створити затінення, що обмежує розвиток лишайника.

Оскільки ліхеномфалія не є класичним паразитом, використання хімічних фунгицидів проти неї зазвичай не вважається економічно виправданим заходом.