Леканороміцети

Леканороміцети (Lecanoromycetidae) — це великий підклас грибів, що живуть у симбіозі з водоростями, утворюючи лишайники. Вони мають вигляд накипних, листкоподібних або кущистих утворень на поверхні кори.

На деревах вони виглядають як плями різного забарвлення: від сірого чи білого до яскраво-жовтого. У природі вони не викликають хвороб, а лише використовують стовбур як опору.

На відміну від патогенів, лишайники не проникають у тканини рослини. Це епіфіти, які отримують поживні речовини з повітря та опадів, а не з соків дерева.

При огляді можна побачити плодові тіла у вигляді крихітних дисків. Ці структури допомагають грибу розмножуватися спорами, не завдаючи шкоди дереву-субстрату.

Важливо розрізняти лишайники та грибкові інфекції, такі як парша. Лишайники легко видаляються механічним способом і не викликають некрозів чи гниття тканин.

Ці організми не є патогенами або збудниками хвороб рослин. Це симбіотичні асоціації гриба з фотосинтезуючими водоростями, відомі як лишайники.

Грибковий компонент забезпечує структуру та захист, а водорість постачає органічні речовини через фотосинтез. Вони не харчуються живими тканинами рослини.

Еволюційно вони пристосувалися до життя на твердих субстратах. Кора дерев для них — це лише зручне місце для кріплення, захищене від прямого сонячного світла та вітру.

Вони не виділяють токсинів, здатних отруїти дерево. Їхня роль у біосфері здебільшого зводиться до індикації чистоти повітря.

Тому класифікація леканороміцетів як «хвороби» є агрономічною помилкою. Вони — повноправні члени екосистеми, що не є паразитами.

Розвиток лишайників залежить від екологічних факторів. Вони обирають ділянки з високою вологістю повітря та помірним освітленням для фотосинтезу водоростей.

Вони чудово ростуть у загущених садах, де повітря погано циркулює. Це зазвичай сади, що потребують санітарної обрізки для поліпшення мікроклімату.

Такі гриби є індикаторами повітря. Якщо лишайники масово зникають, це свідчить про забруднення атмосфери промисловими викидами.

На молодих деревах з активним ростом кори лишайники поселяються рідше. Вони віддають перевагу старій, сухій корі, яка не оновлюється щороку.

Тривала волога погода сприяє їх поширенню, тому в низинах і біля водойм їхня кількість на деревах завжди значно вища, ніж на відкритих місцях.

Прямої шкоди для врожаю вони не завдають. Вони не висмоктують поживні речовини і не руйнують судинну систему плодових культур.

Головна небезпека полягає у створенні комфортних умов для шкідників. Під шаром лишайників можуть ховатися на зиму яйця шкідників, наприклад, медяниці або щитівки.

Велика кількість лишайників може дещо ускладнювати дихання кори. У старих дерев це може призводити до накопичення зайвої вологи і розвитку вторинних гнильних процесів.

Окремі види лишайників можуть бути ознакою того, що дерево ослаблене іншими чинниками і потребує догляду або підживлення.

Накопичення лишайників на гілках може лише естетично псувати зовнішній вигляд саду, але не впливає на розвиток плодів чи листкової маси.

Найкращий спосіб контролю — це санітарна обрізка крон. Чим краще освітлене дерево, тим менше шансів у лишайників закріпитися на стовбурі.

Механічна очистка стовбурів металевою щіткою допомагає позбутися старих наростів. Роботу слід проводити обережно, щоб не пошкодити живу тканину кори.

Побілка стовбурів вапном створює лужне середовище, непридатне для розвитку більшості лишайників. Це простий і ефективний профілактичний захід.

Регулярне внесення добрив і полив стимулюють швидке наростання кори. Здорове дерево самостійно «скидає» колонії лишайників під час природного оновлення зовнішніх шарів.

Використання фунгіцидів проти лишайників зазвичай не є необхідним. Основна увага має бути приділена загальному здоров’ю дерева та чистоті саду.