Фузаріоз торулозум

Найбільш характерною ознакою є в’янення та відмирання кореневої системи, що призводить до загального пригнічення росту молодих проростків у полі.

На колоссі спостерігається поява зон знебарвлення (так звана «білоколосиця»), де уражені колоски стають світло-сірими та втрачають здатність до нормального наливу зерна.

У вологу погоду на уражених частинах рослин з'являється характерний наліт міцелію, колір якого варіюється від ніжно-рожевого до яскраво-оранжевого.

Зерно, що сформувалося в ураженому колосі, стає щуплым, має знижену натуру та часто вкрите нальотом грибниці, що особливо помітно при зберіганні.

Ураження стебел біля основи призводить до потемніння тканин та передчасного вилягання посівів, що значно ускладнює процес збору врожаю.

Збудником захворювання є мікроскопічний гриб Fusarium torulosum, що належить до роду Fusarium. Цей патоген є типовим ґрунтовим грибом, здатним виживати як сапротроф на залишках культурних рослин.

Гриб вражає широкий спектр зернових колосових культур, зокрема пшеницю, ячмінь та жито, завдаючи шкоди на різних етапах онтогенезу рослини.

Інфекція зберігається у ґрунті та на насіннєвому матеріалі у вигляді міцелію, хламідоспор або макроконідій протягом тривалого часу, навіть за несприятливих умов.

Поширення патогену в агроценозах відбувається переважно за допомогою повітряних потоків, крапель дощу або при використанні зараженого посівного матеріалу.

Біологічна стійкість гриба забезпечується його здатністю швидко колонізувати тканини рослин, які зазнали впливу несприятливих абіотичних чинників.

Розвиток гриба Fusarium torulosum стимулюється тривалою високою вологістю повітря, особливо в період цвітіння та наливу зерна колосових культур.

Температурний режим у межах +20…+25°C є оптимальним для інтенсивного проростання конідій та подальшого зараження тканин рослин.

Наявність у ґрунті великої кількості нерозкладених пожнивних решток пшениці або ячменю створює сприятливий резервуар для накопичення інфекційного фону.

Надмірне азотне живлення або нестача калію знижують природну резистентність рослин, роблячи їх більш вразливими до проникнення патогену.

Порушення сівозміни, при якому зернові культури повертаються на одне й те саме поле занадто часто, призводить до критичного підвищення рівня патогена в ґрунті.

Пряма шкода проявляється у значному зниженні врожайності через недорозвиненість зерна та зменшення кількості продуктивних стебел на одиниці площі.

Патоген продукує токсичні метаболіти, що робить врожай небезпечним для споживання людьми та тваринами, вимагаючи жорсткого контролю якості.

Посівний матеріал, зібраний з уражених полів, втрачає схожість, що спричиняє зрідженість посівів у наступному сезоні та потребує додаткових витрат на насіння.

Порушуються процеси обміну речовин у рослині, що призводить до виснаження енергетичних запасів та зниження стійкості до інших хвороб.

Економічна ефективність вирощування зернових суттєво падає через необхідність проведення декількох фунгіцидних обробок протягом одного сезону.

Використання науково обґрунтованих сівозмін, де зернові культури чергуються з культурами, до яких даний патоген менш чутливий.

Якісний обробіток ґрунту, спрямований на швидку мінералізацію та знищення рослинних залишків, що слугують джерелом інфекції.

Обов'язкове протруювання насіння фунгіцидами системної дії перед посівом для захисту проростків від кореневих гнилей.

Проведення моніторингу посівів та вчасне застосування фунгіцидів у критичні фази розвитку рослин для запобігання ураженню колоса.

• Дотримання просторової ізоляції полів.
• Застосування стійких до фузаріозу сортів.
• Оптимізація живлення рослин мікроелементами.
• Своєчасне прибирання врожаю для запобігання псуванню.